За вікном — море темряви.
— Бо пам’ять… це все. З погляду матеріалізму, пам’ять — це не що інше, як конкретна комбінація нейронів, які вмикаються одночасно, — симфонія нервової діяльності. Але насправді — це фільтр між нами й реальністю. Ви гадаєте, що дегустуєте вино і слухаєте слова, які я вимовляю зараз, але цього немає. Нейронні імпульси від ваших смакових рецепторів і вух передаються у ваш мозок, той обробляє та пересилає їх у короткотривалу пам’ять. Тож, коли ви дізнаєтеся, що щось переживаєте, — це вже історія. Вже спогад. — Гелена нахиляється вперед, клацає пальцями. — Ви не уявляєте, яку складну роботу виконує мозок, щоб просто проінтерпретувати цей елементарний подразник. Візуальна і слухова інформація надходить до очей і вух з різною швидкістю, тоді з різною швидкістю обробляється мозком. Мозок чекає, коли буде оброблений найповільніший з компонентів подразнення, тоді перерозподіляє вхідні сигнали на правильну послідовність, щоб ви могли їх пережити як одну подію — десь за пів секунди після того, як вона відбулася. Ми думаємо, що сприймаємо світ напрямки й одразу, але всі наші відчуття — зміщене в часі та ретельно скориговане відтворення подій.
І поки Слейд засвоює цю інформацію, Гелена з насолодою робить новий ковток вишуканого вина.
— А як же тоді спогади-осяяння? — запитує Слейд. — Суперяскраві спогади, насичені емоціями та напрочуд важливі з особистих причин?
— Так. Перед нами виникає ще одна ілюзія. Парадокс оманливого «зараз». Те, що ми називаємо «зараз», у реальності не вкладається в одну мить. Це відтинок недавнього часу — довільний відтинок. Зазвичай дві-три останні секунди. Але впорсніть у свою нервову систему дозу адреналіну, запустіть мигдалину в мозочку на всю її міць — і створите суперяскравий спогад, де час немовби сповільнюється чи зупиняється взагалі. Змінюючи спосіб, у який наш мозок обробляє подію, ми змінюємо і тривалість «зараз». Ми фактично змінюємо точку, в якій «зараз» стає минулим. Є ще один приклад того, що концепт «зараз» — лише ілюзія, яку викладає зі спогадів наш мозок.
Гелена відхиляється на спинку, сама збентежена своїм запалом. Вино нарешті вдарило їй в голову.
— Ось чому саме пам’ять, — говорить вона. — Ось чому нейробіологія. — Жінка постукує пальцем себе по скроні. — Якщо ви хочете збагнути світ, почніть із розуміння — але справжнього розуміння, — як ми все відчуваємо.
— Це ж очевидний факт, — киває Слейд, — що наш розум пізнає речі не прямо, а тільки опосередковано через ідеї про них.
Гелена здивовано сміється.
— Значить, ви читали Джона Локка.
— Що? — перепитує Слейд. — Невже ви гадаєте, що, позаяк я технар, то й книжок до рук не беру? Отже, за вашим зізнанням, нейробіологія потрібна вам для того, щоб проникнути через завісу сприйняття — побачити реальність такою, якою вона є насправді.
— Це в принципі неможливо. Можна як завгодно глибоко проникнути в таємниці сприйняття, проте нам ніколи не вдасться подолати все те, що нас обмежує.
Слейд лише всміхається.
Гелена прикладає пластикову перепустку до дверей, входить на третій поверх і яскраво освітленим коридором йде до головної апаратної. Нерви напружені, як у перші дні перебування на платформі, шлунок стискає так, що на сніданок вона змогла тільки випити кави та з’їсти кілька шматочків ананаса.
За ніч група забезпечення перенесла сюди з майстерні крісло, над яким вони стільки днів працювали. Гелена завмирає на порозі. Джон і Рейчел шворнями кріплять крісло до підлоги.
Гелена знала, що це буде емоційний момент, але, вперше побачивши крісло, вона переживає бурю почуттів.
Досі плодом її трудів були зображення нейронних скупчень, складні комп’ютерні програми та море невизначеності.
А от крісло — це вже артефакт. Його можна торкнутися.
Це стало матеріальним вираженням мети, до якої вона рухалася довгі десять років, жорстко мотивована материною недугою.
— Ну як вам? — питає Рейчел. — Слейд попросив нас змінити конструкцію, щоб здивувати вас.
Гелена страшно розлютилася б на Слейда за це одноосібне втручання в задум, якби кінцевий витвір не вийшов таким бездоганним. Вона ошелешена. В її уяві крісло завжди було чимось простим, допоміжним, звичайним засобом для досягнення мети. А їй збудували щось вигадливо-елегантне, схоже на крісло Імса[17], тільки суцільне.
Обидва інженери дивляться на неї, уважно стежать за її реакцією: чи оцінить вона їхні зусилля?
17
Крісло Імса (англ.