Стільки тем для розмови — і нічого сказати одне одному!
Баррі відмахується від метелика, що пурхає над головою.
Часом ночами він у найменших подробицях уявляє собі розмову із Джулією. Спочатку виливає перед нею душу він — біль, гнів, любов, що назбиралися за весь цей час, — потім те саме робить вона. І врешті настає мить, коли він розуміє її, а вона — його.
Та всі такі бесіди залишаються лише в його уяві. Баррі не може змусити себе сказати, що в нього на серці, яке стиснулося й замкнулося від світу, взявшись рубцями. Його вже не доймає почуття ніяковості, як бувало раніше. Баррі змирився з думкою, що невдачі — невіддільна частина життя, і часом ці невдачі — люди, яких ви любили.
— Цікаво, чим вона займалася б тепер? — питає Джулія.
— Сподіваюся, сиділа б разом з нами.
— Я про роботу.
— А-а… Була б юристкою, ким же ще.
Джулія сміється. Цей сміх — один з найкращих звуків, які були в його житті, Баррі вже й не згадає, коли чув його востаннє. Прекрасний — і водночас руйнівний. Схожий на потаємне віконце в людині, яку ти колись знав.
— Вона сперечалася через що завгодно, — каже Джулія. — І зазвичай перемагала.
— Ми були для неї слабаками.
— Не ми — один із нас.
— Хто? Я? — удавано обурюється Баррі.
— Вона вже в п’ять років розуміла, як і на кого треба тиснути.
— А пам’ятаєш, як вона уламала нас дозволити їй повправлятися здавати задом…
— Не нас, а тебе.
— … і в’їхала моєю машиною в гаражну ворітницю?
Джулія пирскає сміхом.
— Вона тоді так засмутилася.
— Ні, розгубилась.
На пів секунди в уяві Баррі оживає спогад. Чи його фрагмент. Меґан за кермом старенької «тойоти камрі», зад машини зім’яв гаражні двері. Меґан червона як рак, по щоках течуть сльози, руки стискають кермо так, що побіліли кісточки.
— Вона була наполеглива й розумна, така точно чогось досягла б у житті. — Він допиває каву, доливає собі ще з френч-пресу з неіржавної сталі.
— Приємно поговорити про неї, — каже Джулія.
— Я радий, що нарешті можу це зробити.
Підходить офіціант, вони замовляють страви. І повертається метелик, сідає на стіл поруч із досі не розгорненою серветкою Баррі. Розправляє крильця. Чепуриться. Баррі жене від себе думку, що це Меґан прибилася до нього, обравши з усіх днів саме сьогоднішній. Думка, звісно, дурна, проте невідчіпна. Таке вже траплялося з Баррі: то вільшанка летить за ним через Нохо[6] цілих вісім кварталів, то сонечко раз у раз сідає на його зап’ясток, коли він вигулює пса в парку Форт-Вашингтон.
Коли приносять замовлення, Баррі уявляє, що Меґан сидить разом з ними за столиком. Час загладив підліткову незграбність. У неї попереду все життя. Попри всі намагання, Баррі не може роздивитися її обличчя — бачить тільки руки. Меґан говорить і весь час жестикулює, достоту, як мати, коли та впевнена в собі й чимось захоплена.
Баррі не голодний і їсть через силу. Джулія ніби щось хоче сказати, але передумує і мовчки доїдає свою фритату[7]. Баррі робить ковток води, знову відкушує шматок сандвіча й дивиться на річку вдалині.
Гудзон бере свій початок у невеличкому озерці Сльоза Хмар в Адірондакських горах. Одного літа вони їздили туди, Меґан тоді було вісім або дев’ять років. Стали табором у сосновому лісі. Дивились, як падають зорі. Силувались осягнути, як таке мале гірське озерце дає початок повноводому Гудзону. Баррі з головою поринає у спогад.
— Якийсь ти замріяний, — каже Джулія.
— Згадав, як їздили на Сльозу Хмар. Пам’ятаєш?
— Таке забудеш! Дощ періщив як з відра, і ми аж дві години ставили намет.
— Хіба не було сонячно?
Джулія хитає головою.
— Ні, всю ніч тремтіли в наметі, як ті цуцики, ніхто не спав.
— Ти нічого не плутаєш?
— Ні. Після цієї поїздочки в мене зуб на дикий відпочинок.
— Точно.
— І як ти міг таке забути?
— Не знаю.
Відверто кажучи, з ним так весь час.
Баррі постійно озирається назад, живучи більше спогадами, ніж теперішнім, і нерідко прикрашає минуле, збільшуючи його принадність. Роблячи його ідеальним. Ностальгія для нього — таке саме знеболювальне, як алкоголь. Нарешті він каже:
— Мені, мабуть, приємніше згадувати, як я зі своїми дівчатами дивився на падучі зорі.
Джулія кидає серветку на тарілку та відхиляється на спинку стільця.
6
Нохо (англ.
7
Фритата (італ.