На дверях клацає засувка, Гелена озирається на передпокій.
Двері квартири відчиняються, і на порозі вона бачить чоловіка, що досі існував лише в її хибних спогадах.
Раджеш Ананд говорить:
— Замкни двері, вимкни камери.
Кому він це каже, Гелена не бачить.
— Радже, щоб ти здох! — Її наче вітром здуває з табурета, і вона зустрічає його на порозі кімнати. — Яким вітром ти тут?
— Зайшов до тебе.
На Гелену він дивиться з упевненістю, якої не спостерігалося тоді, коли вони обидва працювали на платформі. З віком він, як не дивно, покращав, його поголене обличчя тепер м’якше та вродливіше. На ньому костюм, у лівій руці — портфель. У кутиках карих очей — зморшки від щирої усмішки.
Вони проходять у вітальню і вмощуються одне навпроти одного на шкіряних диванах.
— І зручно тобі тут? — питає Радж.
— Радже, поясни, що коїться.
— У цьому будинку тобі нічого не загрожує.
— Хто мене тут тримає?
— Агенція передових оборонних дослідницьких проектів.
Їй зводить шлунок.
— DARPA[38]?
— Гелено, може, тобі щось потрібно?
— Потрібні відповіді. Я під арештом?
— Ні.
— Значить, просто затримана?
Радж ствердно киває.
— Мені потрібен адвокат.
— Це неможливо.
— Як неможливо? Я громадянка США. Хіба це щось протизаконне?
— Імовірно.
Радж ставить на стіл портфель. Чорна шкіра подекуди стерта, мідні елементи в темних плямах.
— Я знаю, вигляд у нього не дуже, — каже Радж. — Це портфель мого батька. Він дав його мені, коли я переїжджав до Америки.
Поки він колупається в замках, Гелена каже:
— На сімнадцятому поверсі тієї будівлі зі мною був чоловік…
— Баррі Саттон?
— Мені не кажуть, що з ним сталося.
— Не кажуть, бо не знають. Він загинув.
Так вона й думала!
Нутром відчувала, сидячи цілий тиждень у цій позолоченій клітці.
Та все одно Гелену це підкошує.
Вона плаче, і її обличчя перекошене від горя. Гелена відчуває, як натягуються шви на чолі.
— Співчуваю, — каже Радж. — Але він стріляв у спецпризначенців.
Гелена витирає очі, відриває погляд від стільниці.
— А ти як вляпався в цю історію?
— Я втнув найбільшу дурницю в житті, коли відмовився від нашого проекту на платформі Слейда. Я думав, він божевільний. Ми всі так думали. І от одного вечора за шістнадцять місяців у мене з носа пускається кров. Я не знав, що до чого, але весь час, проведений на платформі, перейшов у розряд хибних спогадів. І ось тоді я зрозумів, що ти здійснила неймовірне відкриття.
— Значить, ти вже тоді знав про крісло?
— Ні. Я просто запідозрив, що ви навчилися міняти спогади. Страшно хотілося стати причетним до цього. Я похопився шукати Слейда і тебе, та ви немов крізь землю провалилися. Коли синдром хибної пам’яті став масовим явищем, я вирішив піти до тих людей, яких точно мала зацікавити моя історія.
— DARPA? Ти справді думаєш, що це був хороший вибір?
— У всіх державних конторах був суцільний бедлам. Центр контролю над хворобами шукав уявного збудника. Якийсь фізик із RAND[39] виступив з меморандумом, де переконував на базі теоретичних викладок, що СХП може бути спричинений мікрозмінами в часопросторі. Але в DARPA мені повірили. Ми почали вишукувати жертв синдрому, опитували їх. У минулому місяці я знайшов чоловіка, який стверджував, що його всадовили в крісло та повернули в конкретний спогад. Він знав лише, що це відбулося в готелі на Мангеттені. Я зрозумів, що за цим або ти, або Слейд, або ви обоє…
— Чому ж ти із цим пішов у DARPA?
— Усе просто — гроші та ресурси. Тож ми з командою приїхали до Нью-Йорка. Стали шукати цей готель, але в нас нічого не виходило. Потім, коли вже з’явився Біг-Бенд, до нас дійшли чутки, що нью-йоркський спецзагін готує рейд на будівлю в центрі міста. Мовляв, вона якось пов’язана із СХП. Наша команда взяла операцію під свій контроль.
Гелена дивиться на річку за вікном, сонце освітлює її обличчя.
— Ти працювала зі Слейдом? — запитує Радж.
— Я намагалася зупинити його.
— Чому?
— Бо крісло не таке безпечне. Ти вже користувався ним?
— Поки що кілька пробних запусків. Здебільшого, щоб розібратися з його функціоналом. — Радж нарешті відмикає замок на портфелі. — Слухай, я відчуваю твоє занепокоєння, але ти дуже сильно нам допомогла б. Нам стільки всього ще потрібно зрозуміти.
Він дістає з портфеля стос паперів і кидає на журнальний столик.
38