І як дивно було йому тепер, коли минуло двадцять з лишком років і життя його помітно відхилилося від наміченого курсу, прокинутись на дивані у квартирі подруги та намагатися перебороти свої страхи за допомогою тієї самої логіки, якою послуговувався, заспокоюючи Меґан.
Вранці все стане кращим.
З’явиться світло — і повернеться надія.
Відчай — це просто ілюзія, трюк, що викидає з нами темрява.
І Баррі, заплющивши очі, втішається спогадом про їхню поїздку на озеро Сльоза Хмар. Про той ідеальний момент.
У якому світилися зорі.
Якби його воля, залишився б там назавжди.
Гелена
1 листопада 2007 року
Гелена бачить, як меншає узбережжя Північної Каліфорнії, і всередині все стискається. Вона сидить у кріслі за пілотом і під шум пропелерів дивиться на океанську течію під собою, за п’ятсот футів від полозків вертольота.
Погода на морі не найкраща. Небо затягнули низькі хмари, сіра вода взялася білими баранцями. І що далі вони від землі, то похмурішим стає світ.
Крізь покрапане дощем лобове скло Гелена бачить, як за милю-другу вдалині з’являється якась надводна споруда.
— Це воно? — кричить вона у мікрофон.
— Так, мем.
Гелена нахиляється вперед, туго натягуючи паски безпеки, і з напруженою цікавістю спостерігає, як вертоліт поступово скидає швидкість, опускається до металевого колоса — махини зі сталі й бетону, що спирається на три опори серед моря, схожа на велетенську триногу. Пілот відхиляє важіль від себе, вертоліт повертає ліворуч і повільно облітає вежу. Головна платформа зноситься над морем на висоту двадцяти поверхів. З боків ще нависають декілька підіймальних кранів — нагадування про ті дні, коли тут видобували нафту й газ. Інше видобувне обладнання зняли або переробили. На головній платформі влаштовано повноцінний баскетбольний майданчик. Басейн. Теплиця. По периметру — щось схоже на бігову доріжку.
Вони сідають на вертолітний майданчик. Лопаті вертольота сповільнюють оберти, і Гелена крізь своє вікно бачить, що до них біжить чоловік у жовтій шкіряній куртці. Поки він відчиняє дверцята кабіни, вона незграбно намагається відстібнути паски безпеки. Нарешті це їй вдається.
Чоловік допомагає Гелені вийти з вертольота: спершу на полозок, а тоді — на майданчик. Веде її до сходів, що спускаються на головну платформу. Вітер люто рве її худі та футболку. Коли Гелена досягає східців, шум вертольота стихає. Натомість залишається розверста тиша відкритого океану.
Вони сходять з останньої сходинки на розлогу бетонну поверхню. А от і він, іде до них через платформу.
У неї тьохкає серце.
Недоглянута борода та скуйовджена вітром темна чуприна. Сині джинси, вицвілий светр. Жодних сумнівів, це Маркус Слейд — винахідник, філантроп, бізнес-магнат, засновник такої кількості високотехнологічних передових компаній у різних царинах, як-от хмарні розрахунки, перевезення, освоєння космосу та штучний інтелект, що всіх і не згадати. Один із найбільших і найвпливовіших багатіїв світу. Який свого часу навіть не закінчив школу. І якому тепер лише тридцять чотири роки.
Він усміхається їй, каже:
— Попрацюймо!
Його завзяття заспокоює Геленині нерви. Вони йдуть назустріч одне одному, а вона не знає, що робити далі. Потиснути руку? Чи ввічливо обійняти? Він вирішує це за неї: легко обіймає Гелену.
— Ласкаво просимо на станцію «Фокс».
— «Фокс»?
— Ну, як про Ґая Фокса: «Пам’ятайте-но лишень листопада п’ятий день»[10].
— А… Точно. «Пам’ятайте-но лишень…» Тому що пам’ять?
— Тому що змінювати реальність — моя фішка. Замерзли, певно, ходімо всередину.
І Слейд веде її до п’ятиповерхової надбудови на протилежному кінці платформи.
— Не зовсім те, на що я сподівалася, — зізнається Гелена.
— Я придбав цю платформу кілька років тому в «Ексон мобіл», коли тут вичерпалися поклади нафти. Спершу хотів облаштувати тут своє нове житло.
— Така собі цитадель самітника?
— Саме так! А потім зрозумів, що тут можна і жити, і влаштувати ідеальний дослідницький центр.
— А чому ідеальний?
— На це є мільйон причин, але найголовніші — ізоляція та безпека. Я працюю в певних галузях, де процвітає промисловий шпіонаж, а це — найкраще місце, щоб усе тримати під контролем, правильно?
Вони проходять повз басейн, накритий у холодну пору року. Листопадовий вітер люто рве брезент.
— По-перше, я вам дякую, — каже Гелена. — По-друге, чому саме я?
10
Ґай Фокс (англ.