І хоча йому дуже не хотілося втратити свою волю, він розумів, що якщо буде бігти до повної знемоги, то не зможе захищатися. До того ж із ним була Коу. Вона врятувала йому життя. Якщо вона захоче відпочити, то вони будуть відпочивати.
Блимнуло світло. Це далеко спереду вертоліт летів у бік долини. Рембо та Коу інстинктивно пірнули в кущі.
Ти маєш жахливий вигляд, — сказала Коу. — Тобі потрібен лікар. Може, ти й не такий уже невразливий.
Може.
Що ти хочеш зробити? Дійти до Лаосу, а відтіля до Таїланду?
Так, — відповів він. — У мене там є одна справа.
А потім ти поїдеш в Америку?
Важко сказати… Після моєї справи мене можуть там не прийняти.
Але якщо ти туди поїдеш?..
То що?
Візьмеш мене із собою, Рембо?
Ти ж мене не знаєш.
Я знаю тебе. Ти візьмеш мене в Америку. Я побачу свого Нгуена. Побачу брата. Може, буду викладати економіку. Куплю «кадилак». Буду дивитися «Даллас»[2].
Рембо розсміявся. Але коли спалах блискавки освітив її, він побачив, як благально вона дивиться на нього.
Ти врятувала мені життя. Хочеш в Америку? Вважай, що ти там.
Ти зробив правильний вибір.
Ще б пак. Я ж Чудовий хлопець!
Угорі на схилі почулися крики погоні.
Нам настав час рухатися далі, — сказав Рембо.
Вони пішли вниз уздовж єдиного спуску в долину. Солдати йшли за ними буквально по п’ятах, і це турбувало Рембо. Учора, коли за ним гналися, він усіляко намагався приховати свої сліди, улаштовував пастки й засідки. Але вони все одно не відстали. Значить, серед них був відмінний слідопит. Можливо, кращий із тих, з ким Рембо стикався у своєму житті.
РОЗДІЛ 18
Тай ледве стримував посмішку. Так, вони пройшли тут Він посвітив ліхтариком на промоклу від дощу землю. Крізь калюжі проглядав слабкий, майже непомітний відбиток сліду. Жоден із солдатів, якими він командував, не звернув би на цей слід ніякої уваги, а якби й звернув, то не зрозумів би його значення.
А він зрозумів. Іще помітив, що за десять кроків, униз схилом, стоїть зігнута стеблинка. Вона не зламалася, коли по ній пройшов американець зі своїм помічником, а повернулася майже в попереднє положення.
А ось купа листя, на ній хтось послизнувся. Для тих, хто був поруч, ця купа нічим не відрізнялася від інших. Тай по-.мітив, що глибокий відбиток сліду поруч із купою ще не встиг наповнитися водою, а це значить, що його залишили зовсім недавно. Так. Тепер уже скоро. Яшин наказав убити американця. Він уб’є, але смерть його буде повільною. Треба зняти з нього шкіру. Для цього Тай скористається ножем самого Рембо.
Тай згадав, як кілька років назад Рембо втік від нього. Тоді він переслідував його в лісі три дні поспіль. Це було дике полювання, але американець зумів вислизнути. Найобразливіше, що американець, будучи хворий, усе одно перехитрив його та втік.
Може, сьогодні, коли він упіймає американця, начальство оцінить його й, можливо, переведе в Хо Ши Мін, що під час війни називався Сайгоном і вважався найкращим місцем. Адже після стількох років служби в охороні він заслужив переведення у велике місто.
Тай бачив усе нові сліди двох людей, які тікали в бік долини. На обличчі Тая з’явилася садистська усмішка. Цей американець знищив усю його кар’єру, але тепер він же давав йому шанс реабілітуватися в очах начальства.
РОЗДІЛ 19
Швидко пробираючись поміж кущами та деревами, Рембо вже міг побачити силуети переслідувачів. Коу, яка бігла поруч, теж усе розуміла й кидала на Рембо тривожні погляди. Усе було ясно без слів. Зі світанком вони втратять перевагу, а погоня вже зовсім близько. Якщо солдати їх побачать…
Стало ще світліше. Тепер Рембо розрізняв предмети на відстані десяти футів. П’ятнадцяти. Двадцяти.
Він вибіг з лісу на галявину ярдів п’ятдесят завширшки й зупинився. По спині побігли мурашки. Злякавшись відкритого простору, він захотів знову повернутися в ліс. Але Коу вже подолала майже третину галявини, і йому довелося побігти слідом.
І раптом Рембо почув шум вертольота. Він закричав Коу, щоб вона повернулася. Але вона не послухалася й була вже на середині галявини. Він з усієї сили кинувся до неї.
Вертоліт уже був там. Могутній стовп рудого вогню вдарив по галявині.
«Господи! — подумав Рембо, — у нього «дракон».
РОЗДІЛ 20
Направляючи машину в бік галявини, Яшин не відривав погляд від двох утікачів, один із яких був, безсумнівно, американцем. Він так ретельно прицілювався, що від хвилювання мимоволі прикусив нижню губу.