«Треба бути обачнішим».
— Славко каже, що з підвищенням температури на один градус частота обертів мого язика зростає в десять разів. Зараз я вже вистиг.
— Ваш Славко — медик?
— Психолог. Вважає, що всі хвороби від неправильного психологічного настрою, і тільки рак легенів — від цигарки.
— І тому він не палить?
— Хто — Славко? Ви ж, лікарі, самі постійно торочите, що пасивне паління шкідливіше за активне, ось він і рятується, як може: дістане «Президента» — добре, а як «Приму» — теж не зле. Головне — це здоров’я, чи не так?
— Ну, ви даєте, пацани! — як каже мій син. А якщо серйозно, то вам треба лежати, а не стовбичити біля вікон. Я сам зашторю.
Але Андрій на його вудочку не попався.
— Та мені час іти. Для чого песиків зайвий раз нервувати?
— Нічого подібного. У понеділок я направлю вас на ЕХО-, Електро-, РЕО-ЕГЕ, і тільки після…
— На яке «ге» ви мене направите?
— Подивіться на нього: ледве на ногах тримається, а грубіянить. Лягайте і не перечте лікареві. Куди мені передзвонити, щоб за вас не хвилювались?
— В ООН, до миротворчих військ… Стався кричущий випадок зазіхання на мою незалежність… Моя незалежність протестує…
На півдорозі до млосної глибіні він почув чийсь шепіт, схоже, — лікаревого сина: «І як довго той бомж збирається займати мою буду?»
«Ось і фанат… фанат… фанат…», — шугонуло разом з ним у глибочінь.
…Йому близько десяти. На великій перерві сусідка по парті витягає бутерброда з шинкою, голландським сиром і помідором. Найбанальнішого бутерброда з погляду однокласників. Але раптом до їхньої парти підходить вчителька й каже: «Ляна, поділися з сусідом». І дивиться на Андрія стривоженим, жалісним поглядом.
Дівчинка знизує плечем і розділяє бутерброда навпіл. Ні, їй зовсім не шкода, але йому на мить здається, що він знову нахиляється до мисочки з прокисаючим молоком. Ця мить одразу змінює траєкторію його руки й думки: рука замість бутерброда бере олівця, а думка хапається за недавно прочитану фразу: «Ми, вегетаріанці, не пожираємо трупів».
Дівчинка зацікавиться, і, поки вона з'їсть свого бутерброда, він викладе перед нею всі основні тези вегетаріанства.
Коли йому ставало зле, він завжди багато говорив, але того дня він дає собі слово, що ніхто ніколи більше не помітить, як йому зле.
З того дня він починає виробляти нову манеру поведінки, яку діти охрестять стилем від Шелепінського.
Відтак він стає самітником.
Стиль від Шелепінського:
— роками одна й та ж сама сумка через плече, один записник на кілька предметів, футболка і джинси на всі пори року, лише в особливо сильний холод — куртка, але ніяких шапок, шаликів і рукавиць;
— ніяких обідів у школі, ніяких кафешок поза школою, ніяких виїздів на природу всім класом;
— не ходити в гості і не запрошувати до себе, не лізти в чужі справи і не дозволяти лазити в свої, не міняти стилю ні за яких обставин, не…
Усамітнення від Шелепінського.
…Світ тягнувся, мов жуйка. Лінії пливли, розтікалися, фарби розмивалися сьомоколір’ям веселки. Так буває, коли дивитися на світло через вії. Особливо, коли проспав ранок, і питання «вставати чи не вставати» відкладається до вечора. І ти почуваєшся мухою в меді: ніби й солодко, а за глухою стіною знемоги прочувається неволя.
Та в тебе нема сили прислухатися. Благодатна вселенська лінь напала на землю, і ти — її покірна жертва.
Андрій рвучко сів. Світ сплющився до розмірів прямокутної, з верху до низу обклеєної бультер’єрами кімнати. Завішане вікно скісно прошивали сліпучі мечі, від яких на сірому килимі робилися плями.
Від світла теж бувають плями. Якщо його не пускати всередину.
Тіло розквасилося так, ніби його не просто кинули на асфальт, а десять разів протягли катком. Темно-синя подушка благала ляпнутись об неї потилицею і вшкварити хропака ще секунд на триста. Диван-«малютка» нічого проти не мав.
Андрій звісив ноги на підлогу і необачно втрапив у м’які волохаті тапочки.
Зараза!
Тапочки. Символ. Домашнього затишку і сімейного благополуччя. Навіть якщо подерті й засмальцьовані — все одно символ. Як килимок біля каміна, як фальбаночки на фіранках. Тапочки.
Андрій пригладив пальцями волосся, поправив футболку і джинси і вийшов з кімнати. Босий.
І одразу вперся в поручні, які з трьох боків оточували провал у підлозі, а з четвертого у той провал опускалися сходи, дубові, лаковані, з золотавою доріжкою посередині. Він ще добре не продер очей, тому зійшов додолу, можна сказати, навпомацки, тихесенько, щоб не потривожити сон амбала з кувалдою. Але внизу…