Ще більше прославився Японець, коли став творцем шкідського гімну.
Було це так.
Одного вечора вихователі зганяли вихованців у спальні, і класи вже спорожніли. Тільки в четвертому відділенні сиділи за своїми партами Янкель і Япончик.
Янкель малював, а Японець робив виписки з якоїсь німецької книги.
Несподівано до класу ввійшов Вікмиксор. Певно, він був у доброму настрої, бо весь час мугикав під ніс якийсь бойовий мотив.
Він походив по класу, оглянув стіни й зігнуті постаті вихованців і раптом, спинившись перед партою, промовив:
— А знаєте, хлопці, нам треба було б мати свій шкільний гімн.
Янкель і Японець здивовано підвели на завідуючого очі і делікатно промовчали, а той вів далі:
— Адже наша школа — це свого роду республіка. Свій герб у нас уже є, має бути і свій гімн. Як ви думаєте?
— Ясно, — непевно промимрив Янкель, переглядаючись із Японцем.
— Ну, то в чому ж річ? — пожвавішав Вікмиксор. — Давайте зараз сядемо втрьох і створимо гімн! У мене є навіть ідея. Мотив візьмемо студентської пісні «Гаудеамус». Буде дуже добре.
— Давайте, — не дуже охоче погодилися майбутні творці гімну.
Вікмиксор, цілком захоплений новою ідеєю, сів і пояснив розмір, двічі проспівавши «Гаудеамус».
Янкель дістав аркуш і почав творити.
Забувши про гідність і неприступність зава, Вікмиксор разом з хлопцями старанно добирав рядки й рими.
Вже два рази у двері зазирав черговий вихователь, здивувався, побачивши незвичайну картину, і не насмілився тривожити вихованців і вести їх спати, бо обидва вони були з Вікмиксором.
Нарешті години через півтори, після посиленого обдумування і довгих творчих суперечок, гімн був готовий.
Трійця творців пішла в Білий зал, де Вікмиксор, сівши до рояля, узяв перші акорди.
Обидва шкідці, поклавши аркуш на пюпітр, приготувалися співати.
Нарешті гримнув акомпанемент і два голоси вихованців, змішавшись із низьким басом завшколою, одностайно виконали новий гімн республіки Шкід:
Час для співу був не зовсім підхожий. Нагорі, в спальнях, уже засинали хлопці, а тут, унизу, в напівмороці величезного залу, три горлянки немилосердно рвали голосові зв'язки, ніби намагаючись перекричати одна одну.
Ревів бас Вікмиксора, зливаючись з могутніми акордами беккерівського рояля, а два тоненькі і слабкі голоски, фальшивлячи, підхоплювали:
Коли спів закінчився, Вікмиксор підвівся й, віддихавшись, сказав:
— Молодці! Завтра ж треба буде проспівати наш гімн усією школою.
Янкель і Японець, горді з похвали, високо піднявши голови, пройшли повз вихователя і попрямували в спальню.
На другий день уся Шкіда зубрила новий гімн республіки Шкід, а імена нових шкідських Руже де Лілів[2] — Янкеля і Японця — не сходили з уст збуджених і захоплених вихованців.
Гімн одразу підніс новачка на недосяжну висоту, і обидва автори стали героями дня.
Увечері в їдальні вся школа під керівництвом Вікмиксора вже організовано співала свій гімн.
ХАЛДЕЇ
Людина в котелку. — Зникнення в лазні. — Опера і оперета. — Війна де переможного кінця. — Дещо про Песиміста з Сірником. — Безумство хоробрих.
Халдей — це по-шкідськи вихователь.
Багато їх побачила Шкіда. Добрих і поганих, злих і лагідних, розумних і дурних і, нарешті, просто недосвідчених, які приходили в дитбудинок для того, щоб одержати пайок і трудову книжку. Голод ставив на пост педагога і вихователя людей, які раніше не мали й уявлення про цю роботу, а робота серед дефективних підлітків — річ важка. Щоб бути добрим вихователем, треба було, крім педагогічного таланту, мати ще залізні нерви, витримку й величезну силу волі.