— Не можу в лазню. Голова болить.
— У мене поперек ниє.
— Руку ломить.
— Чого мучите хворих? Не підемо!
Але номер не пройшов. Голос новачка загримів так переконливо і владно, що навіть Вікмиксор, який саме проходив мимо, розчулився й подумав: «З нього вийде добрий вихователь».
Шкідці скорилися. Бурчали, але йшли одержувати білизну в гардеробну, потім вишикувалися по двоє в залі й затихли, чекаючи вихователя.
А вихователь у цей час одержував у коморі місячний пайок продуктів як аванс.
Учні чекали разом з Вікмиксором, який хотів зайвий раз полюбуватися енергійним новачком. Нарешті той прийшов. За спиною у нього гойдався рюкзак з продуктами.
Він гучно скомандував рівнятися, потім раптом зам'явся, нерішуче підійшов до Вікмиксора і стиха мовив:
— Вікторе Миколайовичу, розумієте, я не знав, що учні підуть у лазню… І тому не взяв білизну.
— Ну, то в чім же річ?
— Та я, розумієте, хочу попросити, щоб мені на один день дали казенну білизну. Звісно, як тільки змінюся, я її принесу.
Звичайно таке не дозволяли, але вихователь був такий симпатичний, так сподобався Вікмиксору, що той мимоволі погодився.
Білизну зараз же підібрали, і школа рушила в лазню. Все йшло гаразд.
Пари злагоджено поповзли вулицею, і навіть завзяті бешкетники не наважувалися цього разу кидати камінням та гноєм у трамвайні вагони і в перехожих.
У лазні шумно розляглися й пішли митися.
Вихователь перший заліз на приполок і, здавалося, геть забув про вихованців, захопившись миттям.
Потім хлопці вдягалися, сварилися з банщиком, канючили у відвідувачів цигарки й зовсім не помітили, що немає вихователя. Потім спохватилися, почали шукати, обшукали всю лазню і не знайшли його. Почекавши півгодини, вирішили йти самі.
В школу повернулися безладною ордою, і це розлютило Вікмиксора. Він вирішив насамперед оголосити догану новому педагогові. Але того не було. Не прийшов він і на другий день. Вікмиксор довго розводив руками і скрушно казав:
— Такий приємний, солідний вигляд — і таке дрібне шахрайство. Поцупив пару білизни, одержав продукти на місяць, помився на казенний рахунок і зник!..
Одначе урок пішов на користь, і до новачків-педагогів відтоді почали придивлятися пильніше.
Галерея безнадійних не кінчається цими двома. Їх було більше.
Одні приходили на зміну іншим, і майже в усіх була єдина мета: щось заробити. Кожен, щоб удержатися, підлещувався то до вчителів, то, навпаки, до вихованців.
Молодий педагог Пал Ванич, тонконосий велетень з конячою гривою, мав щодо цього великі здібності.
Він з першого ж дня взяв курс на учня, і, коли йому представили клас старших, він схвально всміхнувся й бадьоро сказав:
— Ну, ми з вами зспіваємось!
— Факт, зспіваємось, — підтвердили хлопці. Вони не думали, що «зспівуватись» їм доведеться буквально.
«Співанка» почалася на першому ж уроці.
Вихователь прийшов у клас і почав розпитувати у хлопців про їхнє життя. Розмова не клеїлася. Старші виявились обережними, придивлялися до нового вихователя, і тоді для зближання Пал Ванич вирішив ризикнути.
— Не подобаються мені ваші педагоги. Надто вже вони суворі до вихованців. Немає товариського підходу.
Клас здивовано мовчав, тільки Окраєць процідив щось ніби «угу».
Розмова не в'язалася. Всі мовчали. І ось вихователь, походивши по кімнаті, несподівано сказав:
— А я ж добрий співак.
— Ну? — здивувався Громоносцев.
— Так. Непогано співаю арії. Я навіть в аматорських концертах виступав.
— Ти диви! — захоплено вигукнув Янкель.
— А ви нам заспівайте що-небудь, — запропонував Японець.
— Правда, заспівайте, — підтримали й інші.
Пал Ванич усміхнувся.
— Кажете, заспівати? Гм… А урок?..
— Нічого, урок потім. Встигнемо, — заспокоїв Мамочка, який не відзначався великою любов'ю до уроків.
— Ну, гаразд, хай буде по-вашому, — здався вихователь. — Тільки що ж вам заспівати? — насупився він, потираючи лоба.
— Та байдуже. Заспівайте що-небудь з опери, — пролунали нетерплячі голоси.
— Якусь арію!
— Арію! Арію!
— Ну, гаразд. Арію то арію. Я проспіваю арію Ленського з опери «Євгеній Онєгін». Добре?
— Шкварте, співайте!
— Дайош! Чого там.
Пал Ванич відкашлявся і стиха заспівав:
Співав він досить гарно. М'який голос лунав добре, ї коли було проспівано заключні рядки, клас шумно зааплодував.