Городничий (набік). Добре зав’язав вузлика. Бреше, бреше, — і ніде не обірветься. А який же непоказний, низенький, здається, нігтем би придушив його. Ну, та зажди! ти в мене проговоришся. Я тебе вже примушу більше розказати! (Вголос). Справедливо зволили сказати. Що можна зробити в глушині? Адже от хоч би тут: ночі не спиш, стараєшся для вітчизни, не жалієш нічого, а нагорода невідомо ще, коли буде. (Оглядає кімнату). Здається, ця кімната трохи вогка?
Хлестаков. Кепська кімната, і блощиці такі, яких я ніде ще й не бачив: як собаки кусають.
Городничий. Скажіть! такий освічений гість і терпить, від когож? — від яких-небудь нікчемних блощиць, що їм і на світ не слід би родитися. Начебто й темно в цій кімнаті?
Хлестаков. Егеж, зовсім темно. Хазяїн завів звичку не давати свічок. Іноді що-небудь хочеться зробити, почитати, або спаде фантазія скомпонувати що-небудь — не можу: темно, темно.
Городничий. Насмілюсь просити вас… але ні, я недостойний.
Хлестаков. А що?
Городничий. Ні, ні! недостойний, недостойний!
Хлестаков. Та що ж таке?
Городничий. Я б насмілився… У мене в домі є прекрасна кімната, ясна, спокійна… Але ні, почуваю сам, що це вже занадто велика честь… Не розгнівайтесь — їй-богу, від щирого серця запропонував.
Хлестаков. Навпаки, будь ласка, я з охотою. Мені багато приємніше в приватному домі, ніж у цьому шинку.
Городничий. А вже я такий буду радий! А вже як дружина зрадіє! У мене вже така вдача: гостинність з самого дитинства, особливо, якщо гість освічена людина. Не подумайте, щоб я казав це з лестощів: ні, не маю цієї вади, від щирого серця кажу.
Хлестаков. Щиро дякую. Я сам теж — я не люблю людей дволичних. Мені дуже подобається ваша одвертість і привітність, і я б, скажу вам, більше б нічого й не вимагав, як тільки виявляй мені відданість і пошану, пошану й відданість.
Ява IX
Ті ж самі й трактирний слуга, супроводжуваний Осипом. Бобчинський виглядає в двері.
Слуга. Зволили кликати?
Хлестаков. Егеж; подай рахунок.
Слуга. Я вже ото подав вам другий рахунок.
Хлестаков. Я вже не пам’ятаю твоїх дурних рахунків. Кажи: скільки там?
Слуга. Ви зволили першого дня взяти обід, а на другий день тільки закусили сьомгою і потім почали все в борг брати.
Хлестаков. Дурень! іще почав вираховувати. Всього скільки належить?
Городничий. Та ви не звольте турбуватися: він підожде. (До слуги). Забирайся геть, тобі пришлють.
Хлестаков. А й так, і це правда. (Ховає гроші. Слуга пішов. У двері виглядає Бобчинський).
Ява X
Городничий, Хлестаков, Добчинський.
Городничий. Чи не буде таке ваше бажання оглянути тепер деякі установи в нашому місті, як от богоугодні та інші?
Хлестаков. А що там таке?
Городничий. А так, подивитесь, як у нас проходять справи… порядок який… Для подорожнього…
Хлестаков. З великою охотою, я готовий. (Бобчинський виставляє голову в двері).
Городничий. Також, якщо буде ваше бажання, звідти до повітової школи, оглянути порядок, в якому викладаються в нас науки.
Хлестаков. Будь ласка, будь ласка.
Городничий. Потім, якщо побажаєте одвідати острог і міські тюрми — роздивитесь, як у нас тримають злочинців.
Хлестаков. Та навіщо ж тюрми? Вже краще ми оглянемо богоугодні заклади.
Городничий. Як ваша ласка. Як ви маєте намір, у своєму екіпажі, чи разом зо мною на дрожках?
Хлестаков. Так, я краще з вами на дрожках поїду.
Городничий (до Добчинського). Ну, Петре Івановичу, вам тепер нема місця.
Добчинський. Нічого, я так.
Городничий (тихо до Добчинського). Слухайте: ви побіжіть, та бігом, щонайшвидше, і віднесіть дві записки: одну в богоугодну установу Земляниці, а другу жінці. (До Хлестакова). Чи насмілюсь я попросити дозволу написати у вашій присутності один рядок дружині, щоб вона приготувалася прийняти поважного гостя?
Хлестаков. Та навіщо ж?.. А втім, тут і чорнило, тільки паперу — не знаю… Хіба що на цьому рахунку?
Городничий. Я тут напишу. (Пише, і в той самий час говорить про себе). А от подивимось, як піде діло після фриштику[20] та пляшки товстопузки! Та є в нас губернська мадера: непоказна на вигляд, а слона повалить з ніг. Тільки б мені дізнатись, що він таке! і в якій мірі треба його побоюватись. (Написавши, віддає Добчинському, що підходить до дверей, але в цей час двері обриваються, і Бобчинський, що підслухував з того боку, летить разом з ними на сцену. Всі скрикують. Бобчинський підводиться).