Винниченко В.К. БРАТАННЯ ЧИ ПРОСТО ВЖЕ БРАТЕРСТВО?
Було братання місячної хорошої ночі. Дійсно, було братання. Темні, давні сили роз’єднали демократію Київа (та, може, й цілої України) на два табори, і з кожним днем роз’єднання ставало дужчим, а боротьба гострішою.
Нарешті схаменулись: занадто вже гострою, занадто шкодливою для справи всякої (демократії стала та боротьба). І люди, серйозно, щиро занепокоєні тим, зупинились і озирнулись круг себе: чи не можна знайти инших способів залагоження непорозумінь, ніж гризня та ворожнеча?
І, розуміється, зразу знайшли: треба зійтися, мирно простягти одне одному руку й одверто, щиро вияснити, через що та боротьба, чи потрібна вона, чи не можна якось инакше, достойніше, користніше для всіх улаштувати спільне життя.
Зійшлися, простягли руки, дещо, справді, вияснили. А особливо вияснили те, що справжні демократи завжди мають змогу знайти спільну мову, знайти достойні Демократії форми відносин.
І це, очевидно, найбільше радувало майже всіх, найбільше хвилювало й зворушувало тої милої, чудової ночі на Дніпрі.
Але дивна річ: серед всього київського громадянства знайшлось тільки дві групи людей, яких те братання не схвилювало (а, може, й схвилювало, та зовсім инакше), це - «Кіевлянинъ» і... «Кіевская Мысль».
Щодо «Кіевлянина», то, розуміється, тут нічого дивного немає. Це просто шакал. Він навіть не був серед людей тої ночі. Він боязко, злісно блукав оддалік і ждав, коли розійдуться люди з бенкету, щоб кинутись на місце їхнього братання і поживитись чим-небудь після них. Це істота, здавна відома тим, що перед дужими пада на спину, скавучить, угинається; а там, де не боїться, стає надзвичайно нахабною, задиракуватою, навіть небезпечною. Така вдача всякого шакала.
Але з «Кіевской Мысли» трохи дивно. Як ні як, а вона все ж таки зачисляє себе до представників людей, демократії, її могло би теж схвилювати таке хороше явище, яке було тої ночи. Але не схвилювало. На другому спільному зібранню тільки співробітник ««Кіевской Мысли» виявляв непримиримість, тільки йому те «братання», те бажання знайти людські способи співжиття було (судячи по тону, по старій мові) неприємне. Багато там було представників ріжних демократичних течій, але тільки «Кіевская Мысль» в особі свого співробітника заняла ту саму позицію, яку займала і раніше, тільки вона та «Кіевлянинь» не поступились ні на ступінь.
Мало того: ці дві групи на грунті нашого «братання» просто, здається, побратались. Другий співробітник «Кіевской Мыслі», відомий «прихильник» українства Браз, зробив такий вчинок, який кинув його в обійми «Кіевлянина».
Я не знаю, чи свідомо зробив його д. Браз. Лишаю це на його сумлінні. А зробив він негарний вчинок: трошки змінив мої слова, які були сказані мною на параході тої ночи, трошки, але з того “трошки” вийшло дуже багато поганого.
Я сказав: в руках українських організацій є велика деструктивна сила. Коли б вони, дійсно, хотіли робити дезорганізацію, то могли б наробити великого лиха для всієї Росії й самої України. По одному їхньому слову з фронту могли б піти на Вкраїну міліони українців-солдатів, щоб боронить свої національні права. І це, додав я, тим легче було б зробити, що для всякого з фронту легче піти, ніж на фронт. Але ми, не дивлячись на всякі попірання наших прав і домагань, цього не робимо, бо ми хочемо ладу і здоров’я як своєму краєві, так і всій Росії.
Оце я сказав.
А д. Браз переказав мої слова так: що українці побіжать з фронту «не столько изъ идейныхъ побужденій, сколько изъ м а л о д у ш і я».
«Кіевлянинь» зараз же підбіг, підхопив цю нечистоту, яку кинув д. Браз, і з радісним гарчанням почав наминати її на всі боки, вдячно помахуючи хвостом до «Кіевской Мысли».
Навмисне чи не навмисне так переказав мої слова д. Браз, свідомо чи ні він не переказав инших моїх слів, які б могли самі собою довести, що я не міг того сказати, я цього судити не можу.
Я можу тільки констатувати те, що кидається в очі: з братання демократій української й неукраїнської поки що вийшло тільки братерство «Кіевлянина» та «Кіевской Мысли». Раніше у їх було на грунті українства тільки братання, а тепер, коли «Кіев[ская] Мысль» іде й далі по такому напряму, очевидно, доведеться зробити братерський союз. Бо коли неукраїнська демократія Київа не стане на позицію цих двох груп, коли поєднається на людських підвалинах і поєднання прибере братерського співжиття, то цим двом непримиримим групам доведеться теж з’єднатися тісніше. Але з’єднатися вже не на людських, а на шакалячих підвалинах.