До одного з її фраґментів, до 1918 р., відносяться мої записки.
Рік 1918, Київ
О 7-ій год. у Гетьмана, у палаці. Нарікав на партійців наших, які "все саботують". Знову поясняв мені цілі своєї політики. Питався, яке я маю вражіння: чи йде до українізації, чи до русифікації? Я відповів, що, здається, не йде до того, що є заміром гетьмана. Це, мабуть, так і є. Нарікав на німців. Дав йому ще одну свою статтю в "Новій Раді" про справу Криму. (Який німці збираються відкраяти від України).
При виході перейняв мене Палтов (віцеміністер закордонних справ). Дуже мною опікується, Тим разом говорив зі мною не по-російськи, а по-польськи. Типовий виплід "Юго-западного края". Палтов робить все: орґанізує пресові бюра, призначає архиєреїв, видумує новий однострій для армії. Крім того, безнастанно в розмовах з німцями. Коли в передпокою над сходами, де сидять Крига і Кочубей, гетьманські адютанти, — дзвонить телефон, дуже часто людина, з якою жадають розмови, є "ексцеленц фон Пальтов". Ніхто б не припускав, що цей веселий, метушливий чоловік з округлим обличчям і з "цвікером" на носі, має стільки енергії.
Був у Дорошенка. О. Шульгин (був. міністр Центральної Ради). Хоче їхати з дипльоматичною місією до невтральних країн. Не знає, як на це подивляться німці.
Перейняв У. Т. А. (українська телєґр. агенція) від Дивіна. Вчора радився мене Міхновський. Йому робить Гетьман пропозицію вступити до нього на якусь досить неокреслену посаду дорадника. Вагається. Боїться, що це сінекура. Порадив йому, щоб сам усталив обсяг і зміст тої посади і щоб на це згодився Гетьман.
Святий Боже! Як всі мої земляки хочуть міністерських портфелів! Нині приходив до мене (від соц. — самостійників) Луценко. Просив переслати до Львова і Берліна їх меморандум про курс теперішньої політики уряду.
"Рабочая Жизнь" закидує "Новій Раді" зміну курсу "ес-ефського" Орґану, (соц. — федералісти), бо в ній видруковано мою статтю. Від Федорцева лист зі Львова. Тон мінорний. Пише: "про Вас також багато говорять, а іменно, що Ви є при Гетьмані; що Ви враз зі Скорописом брали участь в перевороті, що були на всіх тайних засіданнях; що Ви були на листі міністрів, але німці Вас скреслили", і т. п. Нісенітниці[1]!
Увечері в льожі в Опері. "Прекрасна Олена" Оффен-баха. На долі сиділи (німецький посол) Мумм зі своїми. Глядячи на заллятий електрикою партер, слухаючи ординарних дотепів безжурних блазнів на сцені, і порівнюючи все це з трагічною дійсністю, згадував "Останні роки Речі Посполитої" Костомарова, або Реймонта — "Рік 1793".
Увечері, в Українському Клюбі на Пушкинській. Вітання Кубанської делєґації, що прибула до гетьмана. Промови і пр. С. Шелухін оповідав про свої мирні переговори з большевиками. Яких прекрасних дипломатів мали ми за старої гетьманщини! І яка мізерія тепер. Демократи! Шелухіна люблю за його темперамент та інтеліґентне обличчя. Як правник — він хаотичний[2].
Біганина і авдієнції. Досі не зовсім розумію, чим міг збудити довіря Скоропадського. Посту, який мені дав (пресова служба), не шукав.
Хочу дати до друку відозву про автокефалію православної церкви української. В Клюбі "Родина" стрінув Когута, Біляча, Біського, Лоського, Суровцеву. Остання повідомила, що курієр до Львова їде щойно завтра. Загальний песимізм. Страйк в міністерствах[3]. Хоч особисто всі, здається, почувають себе добре. Не слідно почуття свідомости великої трагедії, яка розіграється на Україні.
М. ін. був свідком одної комічної сцени в був. царськім палаці, де тепер були міністерства. До мого шефа, віцеміністра внутрішніх справ, Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві Центральної Ради), бо не хотів лишатися при "антиукраїнськім уряді гетьмана". При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи. Аж я звернув йому увагу, що пан міністр говорить по-українськи.
Ввечері — в "Літературно-Артистичнім Клюбі". Трохи росіян, велика більшість жидів. І це має бути російська інтеліґенція у Києві! Моя душа втішилася. Коли так, то з нами ще не так зле. Росіяни замало мають власних сил, щоб тримати нас.
Австріяки, здається, добре провадять свою справу. Архикнязь Вільгельм єднає масу сторонників, має коло себе десять тисяч Болбочана і Натієва. Не думаю, щоб Австро-Угорщина зважилася чинно виступити з українськими плянами проти Німеччини, може єднає собі симпатії на всякий випадок… Архикнязя пізнав я так: вже після вибуху революції, коли я був у Льовві, я звернувся до січових стрільців, щоб уможливили мені передістатися на Україну до Києва. В наслідок цих заходів, дістав я власноручну картку від архикнязя з запросинами його відвідати. Він стояв тоді, з своєю, зложеною з галичан-українців, частиною в Кадлубинцях коло Тишків. З моєї подорожі до Києва тоді, вправді, нічого не вийшло. Але при тій нагоді я запізнався з Вільгемом — ерцгерцогом. Приняття було ласкаве, був у нього з нашим "фельдку-ратом", українцем Зофійовським. Довге тримбання степом вночі, під місяцем з нашим уланчиком, замість кучера. Потім — "унтерштанд зайнер Кайзерліхен Гогайт". Молодий чоловік, літ 24-ох. Типовий Габсбурґ. Уперта форма черепа. Елеґантні рухи. Страшна упертість, але, здається, слаба воля; яка дає впливати на себе. Щось з укрїнської вдачі. Не дурно його зацікавила наша нація. Це було в 1917 р. Тоді я йому привіз тайну постанову Берестейського миру про поділ Галичини — на українську і польську частину. Тішився, показував свої листи до і від ґр. Черніна (австр. — угор. міністра закордонних справ). Архикнязь провадив уже здавна свою проукраїнську політику. Застерігався, що про ніяку корону на Україні йому не сниться. Очевидно! Про такі речі говориться пост фактум, а перед тим — лиш думається. При вечері нам пригравала уланська орхестра — українські пісні — з кількох музик. Коли Архикнязь дав їм рукою знак відійти, відіграли ще на останок цісарський гимн "Ґотт ергальте". Цілі моєї подорожі мені тоді осягнути не удалося.
1
Ф. Федорців — редактор стрілецьких львівських "Шляхів" (1915-17), потїм, по війні — "Діла", нарешті, разом з А. Крушельницьким і М. Рудницьким, співредактор большевицьких "Нових Шляхів" у Львові, заложених рос. консулом для поборювання впливів "ЛНВістника". В Галичині погляди на переворот 29 квітня у Київі, були дуже розбіжні.
О. Скоропис-Йолтуховський, був разом з Меленевським перед 1914 членом т. зв. "Украинского Союза Рос. С.-Д. Партії" (т. вв. "Спілки"), обласної галузи рос. Соц. Демократії на Україні. До тої "Спілки" в ворожих відносинах була Укр. Соц. Дем. Партія, до якої тоді належав і я разом з С. Петлюрою, В. Садовським, Д. Антоновичем, В. Дорошенком, М. Поршем, Б. Матюшенком та ин. Коли до заснованого у Львові, безпосередно перед 1-ою війною, "Союзу Визволення України" (В. Дорошенко, А. Жук і я), прилучилися О. Скоропис, Меленевський і М. Залізняк, здається, в жовтні 1914 p., вони, відкинувши мене, вибрали себе в президію Союза, зараз по чім я з Союзу виступив. Вступивши з вибухом війни в відповідний контакт з австрійською владою (чого не зробив я), Скоропис з Меленевським хотіли забезпечити собі неподільний вплив в Союзі.
2
С. Шелухин, перед 1914 — прокуратор в Одесі, пізніше український політик, демократ, стояв в опозиції до соціялістів. Був кревним славної основоположниці теософічного світового руху, авторки 6-томового твору "Таємні Доктрини", Г. Блаватської. Лишив спогади про неї (мабуть в Музею Визвольної Боротьби у Празі), автор цікавої розвідки про кельтське походження українців.
3
Біляч — мій львівський колєґа з студентських часів, потім був при австро-угорськім військовім атташе у Київі, майорі Фляйшмані.
Др. Біський — знаний тоді український лікар-"маг" і видавець у Київі.
К. Лоський, — за царату урядовець у Холмщині, демократичний політик, пізніше посол України в Стокгольмі.
Л. Суровцева — "ес-ерка" і урядничка Мін-ва Закорд. Справ. В 1919 еміґрувала на Захід, але незабаром повернула на Україну до большевиків, де її хутко потім розстріляли.
Страйк в де-яких міністерствах був протестом проти перевороту 29 квітня. Цей страйк хутко скінчився й урядовці залишилися на своїх посадах.