— Випиймо, — проказав він, — за безмовне військо… за хлопців, які почули мелодію Дударя. Вони поклали «своє сьогодення за наше майбутнє»[107]. Їм належить ця перемога.
Розділ 34
Пан Гайд іде туди, де йому й місце,
а Сьюзен улаштовує собі медовий місяць
На початку листопада Джимс покинув Інглсайд. Рілла провела його плачучи, проте з легким серцем. «Пані Андерсон номер два» виявилася такою славною дівчиною, що лишалося хіба чудуватися щасливому збігу обставин, який поєднав їх із Джеймсом Андерсоном. Вона була рум’яна, синьоока й пухкенька, округла й пружна, ніби листок герані. Рілла одразу збагнула, що їй можна довірити Джимса.
— Я люблю дітей, панночко, — сердечно сказала вона. — Я звикла до них: удома в мене лишилося шестеро менших братів і сестер. Джимс — гарне хлопченя, і я мушу сказати, що ви спромоглися виростити його на диво здоровим і гарненьким. Я любитиму його, як рідного сина, панночко. А Джима я ще приструнчу. Він не ледачий, та йому потрібен той, хто наглядав би за ним і дбав про його заощадження. Ми винайняли маленьку ферму неподалік від села й житимемо там. Джим хотів залишитися в Англії, та я відмовилася. Я давно мріяла поїхати в іншу країну й завжди думала, що Канада цілком улаштувала б мене.
— Як добре, що ви житимете недалечко від нас! Ви ж дозволите Джимсові часто приходити в Інглсайд? Я дуже люблю його.
— Та звісно, панночко! Я ще не бачила милішого дитяти. Ми — Джим і я — розуміємо, що ви зробили для нього, і будемо вам удячні, скільки життя. Він приходитиме до вас, коли забажаєте, і я радо вислухаю всяку вашу пораду щодо його виховання. Я так собі думаю, він — ваша дитина більше, ніж будь-чия, і я вже влаштую так, щоб ви надалі могли робити для нього все, що захочете.
І Джимс поїхав — із блакитною супницею, але вже не в ній. А потім надійшли новини про перемир’я, і цілий Глен Святої Марії знавіснів від щастя. Того вечора в селі розклали велике багаття й спалили опудало кайзера. Хлопчаки з рибальського селища підпалили висхлу траву на дюнах і розкішне полум’я простяглося вздовж семи миль понад берегом. Рілла ж сміючись удерлася до своєї кімнати в Інглсайді.
— Зараз я втну дещо непростиме й нежіночне, — заявила вона, витягаючи зелений оксамитовий капелюх із коробки. — Я топтатиму його, доки він перетвориться на щось безформне й безглузде. І я ніколи більше, скільки життя, не надіну анічогісінько цього відтінку зеленого.
— Ти мужньо дотримала слова, — засміялася панна Олівер.
— То була не мужність, а звичайна впертість, якої я нині соромлюся, — мовила Рілла, радісно топчучи капелюха. — Я хотіла показати мамі — а це дуже нице бажання, негідне хорошої, чемної доньки. Та все ж я довела їй… і собі також я дещо довела! Ох, панно Олівер, у цю мить я почуваюся зовсім дитиною — малою, дурною й легковажною. Невже я колись казала, що листопад — найбридкіший місяць у році? Це найпрекрасніший місяць! Послухайте, як тенькають дзвіночки в Долині Райдуг! Я ще ніколи не чула їх так ясно. Вони видзвонюють мир… нове щастя… і все те миле, рідне, розумне й дороге серцю, що повертається тепер до нас. Хоча я нині зовсім не розумна — і не вдаю такої. Сьогодні всі трошечки збожеволіли. Ми скоро отямимося — адже ми мусимо «не зрадити обітниці» і якнайшвидше відбудувати світ. Але сьогодні, панно Олівер, будьмо веселі й безумні.
З подвір’я, залитого сонцем, увійшла Сьюзен із виразом щонайглибшого задоволення.
— Пана Гайда більше немає, — оголосила вона.
— Немає? Сьюзен, невже він помер?
— Ні, пані Блайт, дорогенька, це чудовисько не померло. Та ми більше ніколи його не побачимо — я впевнена в цьому.
— Сьюзен, не кажіть так загадково. Що сталося?
— Пані Блайт, дорогенька, нині по обіді він сидів на задньому ґанку. То було щойно після того, як повідомили, що перемир’я підписане, і вигляд у цього котиська був достеменно гайдівський. Запевняю вас, він видавався страхітною тварюкою. Аж раптом, пані Блайт, дорогенька, із-за кухонного рогу вийшов Брюс Мередіт на дибах. Він оце вчиться вправлятися з ними, то й прийшов показати, як хвацько в нього виходить. Пан Гайд лише глянув на нього й ураз перескочив через паркан, а тоді, притиснувши вуха, навіжено помчав крізь кленовий гай. Я, пані Блайт, дорогенька, ніколи в житті ще не бачила такого наляканого створіння. Він так і не повернувся.
— О, Сьюзен, він повернеться, коли оговтається після такого страху.
— Хтозна, пані Блайт, дорогенька, хтозна. Згадайте, що перемир’я підписане. А це нагадує мені про те, що Місяця з Баками учора розбив параліч. Я не стверджую, буцім то кара Господня для нього, адже мені невідомі наміри Усевишнього, та своя думка щодо цієї події в мене є. У Глені Святої Марії більше ніхто не почує ані про Місяця з Баками, ані про пана Гайда, можете бути певні.