Розділ 10
Ріллині гризоти
Жовтень сплив; один по однім тяглися гнітючі листопадові й грудневі дні. Антверпен був зданий… Туреччина оголосила війну… відважна маленька Сербія згуртувалася й завдала смертельного удару своєму гнобителеві… а за тисячі миль від Європи, у тихому Глені Святої Марії, що ховався в низині між пагорбів, серця тріпотіли надією й страхом щодня, коли надходили свіжі газети.
— Кілька місяців тому, — сказала панна Олівер, — ми обговорювали новини Глена Святої Марії, тепер — воєнну тактику й дипломатичні інтриги.
Головною подією дня тепер було надходження пошти. Навіть Сьюзен визнала, що не може стати до хатньої праці, доки з містка між станцією та селом не долине стукіт коліс поштової брички, а газети будуть ретельно прочитані вдома.
— Я, пані Блайт, дорогенька, мушу братися за шпиці й в’язати, доки надійдуть газети. Принаймні в’язати можна й тоді, коли серце б’ється, як чайка при дорозі, у шлунку немов порожнеча, і в голові — усе шкереберть. А щойно прочитаю заголовки — байдуже, добрі чи погані — то знову можу братися до діла. Шкода, що пошта надходить саме тоді, коли час варити обід. Я так собі думаю, уряд мав би ретельніше перейнятися цим питанням. Ну, та наступ на Кале[31] був відбитий — я не мала жодного сумніву в тім, що так і станеться — тож кайзер не відсвяткує Різдва в Лондоні, бодай цьогоріч. А чи знаєте ви, пані Блайт, дорогенька, — Сьюзен понизила голос, маючи намір повідомити справді разючий факт, — я довідалася з надійного джерела, інакше не переказувала б цього, надто коли йдеться про пастора — що превелебний пан Арнольд щотижня відвідує турецьку лазню в Шарлоттауні? Каже, буцім вона помічна від його ревматизму. І це тоді, коли ми воюємо з турками[32]! Навіть один з методистських дияконів стверджує, що в пана Арнольда вельми хистка теологія, і я починаю думати, що нам таки є чого страшитися. Ну, хай там як, а нині в мене багато роботи. Мушу спекти різдвяний пиріг для маленького Джема. Благословенний хлопчик потішиться, якщо раніше не втоне в болоті.
Джем перебував у таборі на Солзберійській рівнині[33], і, попри глевкий осінній бруд, писав веселі, життєрадісні листи. Волтер навчався в Редмонді, і його листи до Рілли були нітрохи не життєрадісні. Рілла боялася відкривати кожен наступний конверт, щоб не виявити там зізнання в тому, що Волтер записався до війська. Вона гнітилася його тяжким розпачем, хотіла пригорнути й утішити брата, як під час їхньої першої розмови в Долині Райдуг, і ненавиділа кожного, хто змушував Волтера потерпати.
— Він теж запишеться, — смутно прошепотіла вона якось по обіді, сидячи самотою в Долині Райдуг із Волтеровим листом. — Він запишеться… а коли так — я цього не переживу.
Якось Волтер написав, що йому надіслали конверт із білим пером[34].
«Я заслужив на це, Рілло. Я відчув, що мушу приколоти його до грудей і носити, оголошуючи всьому Редмондові, що я боягуз і розумію це. Хлопці, мої ровесники, ідуть до війська… ідуть. Щодня двоє чи троє записуються в добровольці. Часом і я майже вирішую зробити те саме… а тоді бачу, як устромляю багнет в іншу людину — у чийогось чоловіка, сина чи нареченого… можливо, у батька малих дітей… бачу себе, самотнього, змерзлого та скаліченого на мокрім холоднім полі серед загиблих і смертельно поранених, і не можу… ніколи не зможу зважитися на цей крок. Мені бридка навіть думка про це. Як я зможу поглянути у вічі дійсності? Іноді я шкодую, що народився на світ. Життя завжди було для мене прекрасне — а тепер стало огидним. Рілло-моя-Рілло, якби не твої листи — милі, веселі, кумедні, комічні листи, сповнені віри й надії — я геть знесилився би. І Унині листи! Уна — молодчина, правда? У її скромнім дівочім смутку вчувається краса й непохитність. Вона не пише таких сміхотливих листів, як твої… проте є у них щось… не знаю, що саме… але, читаючи їх, я відчуваю, що міг би навіть піти на фронт. Вона жодним словом не натякає на те, що я мушу піти… вона інакша. Проте в листах її вчувається дух… індивідуальність. І все ж я не можу зважитися. Рілло, твій брат і Унин приятель — боягуз».
— Краще б він не писав такого, — зітхнула Рілла. — Мені боляче від цих слів. Він не боягуз… ні, ні!
31
Кале — французький порт, найближчий до кордону з Англією. Був відстояний за спроби німецьких військ прорватися на територію Великобританії.
32
12 листопада 1914 року Туреччина оголосила про участь у Першій світовій війні на боці Австро-Угорщини та Німеччини.
33
Місцевість в англійському графстві Вілтшир, відома зокрема, тим, що там розташований Стоунхендж. У 1914 році на Солзберійській рівнині містився один із тренувальних таборів британської армії.
34
Біле перо як символ боягузтва в британській традиції надсилали чоловікам, що ухилялися від військової служби.