Із-за чорної хмари вихопився переможний місяць. Гданськими вулицями, наздоганяючи одне одного, линули тінь і сріблисте сяйво. Рілла згадала один вечір зі свого дитинства, коли вона сказала матері: «У місяця скрушне, скрушне лице». Нині місяць був саме такий — стривожений, зболений, мовби внизу бачив жахливі картини. Що він споглядає на Західнім фронті? У сплюндрованій Сербії? На розстріляному Галліполійському півострові?
— Я втомилася, — мовила ввечері панна Олівер; то був день, коли вона не могла більше триматися, — від болісного щоденного напруження, коли раз у раз надходять нові страхітливі звістки. Не дивіться так на мене, пані Блайт. Нині я не можу бути героїнею. Я занепала духом. Я шкодую, що Англія не покинула Бельгії напризволяще… хочу, щоб Канада не мусила виряджати жодного солдата на війну… щоб ми посадовили наших чоловіків на прив’язі коло себе й не пустили нікого з дому. О, через півгодини я соромитимуся власних слів… але в цю мить кажу те, що думаю. Невже союзники ніколи не підуть у наступ?
— Терпіння — втомлена кобилка, та й вона біжить[62], — відказала Сьюзен.
— А тим часом коні Армагеддону гримотять копитами просто по наших серцях, — заперечила панна Олівер. — Сьюзен, скажіть мені… ви колись… колись… відчували, що мусите закричати… вилаятися… чи жбурнути щось… просто тому, що мука сягає найвищої точки й ви більше не можете зносити її?
— Панно Олівер, дорогенька, я ніколи не лаялася й не мала такого бажання, та по правді кажучи, — мовила Сьюзен із несхитним виразом людини, готової раз і назавжди звільнити душу від тягаря, — іноді мені легшає на серці, якщо гарненько чимось торохнути.
— Хіба ж це не те саме, що лайка, Сьюзен? Чи є різниця між тим, щоб люто грюкнути дверима й сказати: «Хай йому…»
— Панно Олівер, дорогенька, — урвала Сьюзен із рішучим наміром будь-що врятувати Гертруду від неї самої, — ви втомлені й знервовані. Не дивина, коли вдень ви навчаєте тих малих баламутів, а ввечері прийдете додому — тут вам і кепські новини з війни. Ідіть-но до себе, лягайте. Я принесу вам чашечку чаю й грінку, і більше вам не кортітиме ані лаятися, ані дверима грюкати.
— Сьюзен, ви добра душа… золота! Але… Сьюзен, це ж таке полегшення — зрідка, пошепки проказати…
— Іще я покладу вам грілку до ніг, — упевнено відрубала Сьюзен, — а те, що ви хотіли сказати, не принесло б вам полегшення, панно Олівер, дорогенька, можете бути певні.
— Гаразд, я випробую цілющі властивості грілки, — мовила панна Олівер, шкодуючи, що збиткувалася зі Сьюзен, і подалася нагору, до невимовного полегшення доброї служниці.
Наливаючи гарячу воду в грілку, Сьюзен стурбовано похитувала головою. Війна очевидно погано впливає на прийняті норми поведінки. От уже й панна Олівер сама визнає, що хоче лихословити.
— Їй забагато крові до мозку прилинуло, — мовила Сьюзен. — Як не зарадить грілка — подивимося, на що здатен гірчичник.
Гертруда відпочила й заспокоїлася. Лорд Кітченер вирушив до Греції, і Сьюзен пророкувала, що Костянтин невдовзі оговтається. Ллойд Джордж почав звертати увагу союзників на питання зброї й оснащення, і Сьюзен запевняла, буцім він іще покаже себе. Мужні анзаки[63] відступили з Галліполійського півострова, і Сьюзен, хай не беззастережно, схвалила це рішення. Розпочалася облога Кут-Ель-Амари[64], і Сьюзен ганила турків, схиляючись над мапою Месопотамії. Генрі Форд подався з дипломатичною місією до Європи, і Сьюзен батожила його своїми в’їдливими зауваженнями. Дуглас Хейг заступив Джона Френча на посаді головнокомандувача британських військ, і Сьюзен із сумнівом проказала, буцім змінювати коней на переправі — то кепська політика, «хай навіть прізвище Хейг звучить солідніше, аніж Френч». Жодна фігура на світовій шахівниці — байдуже, слон, король чи пішак — не минала повз увагу Сьюзен, яка донедавна читала в газетах тільки гленські новини.
63
Ідеться про АНЗАК — Австралійський і новозеландський армійський корпус Середземноморських експедиційних сил, сформований для участі в Першій світовій війні.
64
Ідеться про облогу османською армією британсько-індійського гарнізону в м. Ель-Кут неподалік від Багдада. Вона тривала впродовж 7 грудня 1915 — 29 квітня 1916 pp. і закінчилася поразкою британців.