Сьюзен, пораючись на бездоганно чистій інглсайдській кухні, думками перебувала на верденських пагорбах.
— Пані Блайт, дорогенька, — казала вона вечорами, зазираючи до спальні Енн, — надіюся, нині французи ще втримали Воронячий ліс. — Уранці ж вона цікавилася, у чиїх руках перебуває Кюм’єр-ле-Мор-Омм[68]. Сьюзен так добре орієнтувалася в перебігу битви, аж могла б накреслити мапу Вердена, якій позаздрив би кожен воєначальник.
— Якщо німці захоплять Верден, вони зламають дух Франції, — зболено мовила панна Олівер.
— Але вони не захоплять його, — уперто правила своєї Сьюзен, яка того дня не могла навіть їсти, думаючи, що саме це вони й зроблять. — Ви ж самі бачили вві сні, що в них нічого не вийде… той офіцер сказав вам те, що повторювали французи від самого початку: «Вони не пройдуть». Присягаюся, панно Олівер, дорогенька, я вся похолола, коли прочитала в газеті про битву й згадала ваш сон. Мені здалося, що вернулися біблійні часи, коли людям уві сні часто являлися пророцтва.
— Я знаю… знаю, — сказала Гертруда, невпинно міряючи кроками кімнату. — Я й сама намагаюся вірити в це… та віра зраджує мене щоразу, коли надходять погані звістки. Тоді я переконую себе, що це «звичайний збіг», «підсвідома пам’ять» і таке інше.
— Не знаю, як то можна пам’ятати те, чого не було ще ні зроблено, ані сказано, — буркнула Сьюзен. — Хоч я, звісно, не така вчена, як ви з паном лікарем. Певно, то й на краще, коли з наукою ви геть не тямите найпростіших речей. Та в будь-якому разі не хвилюймося за Верден, хай навіть гуни захоплять його. Жоффр каже, що місто не має жодного стратегічного значення.
— Це дещиця втіхи, яку нам уже кидали — аж надто часто, коли наші війська зазнавали поразки, — відказала Гертруда. — Вона вже втратила цілющу силу.
— Чи був іще в історії людства бодай один такий бій? — задумливо мовив пан Мередіт одного вечора в середині квітня.
— Ми не зможемо осягнути цих колосальних діянь, — сказав лікар Блайт. — Що були всі гомерівські битви проти цієї, як не дрібні борюкання зграйки воїнів? Уся Троянська війна могла би бути сутичкою довкола одного з верденських фортів, і воєнний кореспондент присвятив би їй у репортажі не більше, ніж речення. Я не прихильник окультних наук, — лікар Блайт підморгнув Гертруді, — та відчуваю, що весь перебіг війни залежить від результатів Верденської битви. Як стверджують Сьюзен та Жоффр, місто не має стратегічного значення, проте це — вирішальна битва за Ідею. Якщо Німеччина здобуде перемогу під Верденом, вона виграє всю війну. Якщо ж вона програє, подальший хід війни виснажуватиме її.
— Вона програє, — упевнено відказав пан Мередіт. — Неможливо здолати Ідею. Франція творить справжні дива. У ній я бачу світлі джерела цивілізації, що впевнено протистоять чорним силам варварства. Я думаю, увесь наш світ усвідомлює це, тому всі ми, затамувавши подих, чекаємо кінця битви. Ідеться про більше, аніж передача кількох фортів чи захоплення кількох квадратних миль кривавої землі.
— Я весь час думаю, — озвалася Гертруда мовби вві сні, — чи буде якесь велике благословення… варте такої страшної ціни… винагородою нам за цю муку? Чи ця агонія, у якій терзається світ — це біль народження нової дивної доби? Чи це — лиш «мурашина метушня в сяєві мільярдів сонць»[69]? Пане Мередіт, ми дуже легко ставимося до руйнування мурашника й загибелі половини його мешканців. Невже для тієї Сили, що керує всесвітом, ми не важливіші, аніж для нас мурахи?
— Ви забуваєте, — мовив пан Мередіт, і темні очі його спалахнули, — що Нескінченна Сила виявляється як у нескінченно малім, так і в нескінченно великім. Ми ж не те й не інше, тому нездатні збагнути ані надто великого, ані надто малого. Для нескінченно малого мураха так само важливий, як мастодонт. На наших очах народжується нова доба — проте вона буде квола й заплакана, як усякий новонароджений. Я не сподіваюся нового раю на землі негайно по завершенні війни. Бог діє не так. Але Він діє, і врешті-решт Його воля здійсниться.
— Здоровий і традиційний погляд… здоровий і традиційний, — притакнула Сьюзен із кухні. Їй подобалося, що панна Олівер час від часу дістає нагінки від пана Мередіта. Сьюзен дуже любила панну Олівер, проте вважала, що та надто вже часто вдається до єресі в присутності пастора, тому цілком заслуговує періодичних нагадувань про те, що ці питання перебувають поза межею її компетенції.
У травні Волтер написав рідним, що був нагороджений медаллю «За заслуги». Він не сказав, за що дістав нагороду, проте друзі його подбали, щоб увесь Глен довідався, який подвиг здійснив Волтер. «На будь-якій іншій війні, — писав Джеррі Мередіт, — його нагородили би Хрестом Вікторії[70]. Одначе Хрест Вікторії не може бути так само звичною річчю, як подвиги, які здійснюються тут щодня».
68
Кюм’єр-ле-Мор-Омм — село, що було повністю знищене під час Верденської битви й оголошене «селом, що загинуло за Францію». По закінченні війни його не відбудували, оскільки в тамтешній землі лишилося багато нерозірваних снарядів, а ґрунт був заражений великою кількістю отруйних газів. Досі вважається зоною відчуження й офіційно не має населення; є одним із 9 французьких мертвих сіл.
70
Хрест Вікторії — найвища військова нагорода за мужність перед лицем ворога в країнах Британської Співдружності.