Сьюзен збагнула цей задум — принаймні їй так здалося — коли уряд Асквіта[78] пішов у відставку, а прем’єр-міністром став Ллойд-Джордж[79].
— Пані Блайт, дорогенька, нарешті Ллойд-Джордж при стерні! Я давно молилася про це. Невдовзі ми побачимо благословенні зміни! Для цього й потрібна була румунська катастрофа — тепер я бачу це, хоч досі й не розуміла. Більше не буде ніяких вагань. Тепер ми вже однаково, що виграли війну — я певна, і не має значення, захоплять Бухарест чи ні.
Центральні держави захопили Бухарест — і Німеччина виступила з мирними пропозиціями. Сьюзен презирливо відмовилася навіть слухати їх. Коли ж президент Вілсон надіслав усім урядам своє славетне Грудневе звернення[80], Сьюзен вибухнула гнівним сарказмом.
— Вочевидь, Вілсон хоче бути миротворцем. Спершу Генрі Форд намагався, а тепер цей. Та мир здобувають не чорнилом, Вудро, можеш бути певен, — сказала вона, звертаючись до безталанного президента з кухонного вікна, що виглядало в бік Сполучених Штатів. — Ллойд-Джордж у своїй відповіді пояснить кайзерові, що до чого, а ти залиш собі ті нудні ноти, та й заощадиш на поштових витратах.
— Шкода, що президент Вілсон не чує вас, Сьюзен, — лукаво мовила Рілла.
— Так, Рілло, дорогенька, шкода, що ніхто не може дати йому слушної поради… бодай між тих республіканців і демократів, — відрубала Сьюзен. — Не збагну я різниці між ними, бо політика янкі — це така загадка, якої я не можу розв’язати, хай як намагаюся. Та очевидно, — похитала головою Сьюзен, — усі вони одним миром мазані.
«Добре, що Різдво вже позаду, — писала Рілла в щоденнику останнього штормового грудневого тижня. — Ми дуже боялися його: це було перше Різдво після Курселета. Але на обід у гості прийшли Мередіти; ніхто не вдавав радості й веселощів — ми просто трималися спокійно та дружньо, і це помагало. А потім я так полегшено відітхнула, що Джимс одужав, аж майже зраділа — але тільки майже. Не знаю, чи зможу я колись радіти із чогось навсправжки. Здається, радість убита в мені — убита тією ж кулею, що пронизала серце Волтера. Можливо, колись у душі моїй зродиться нова радість — але тієї, давньої, там більше ніколи не буде.
Зима цього року почалася страшенно рано. За десять днів до Різдва була сильна буря… принаймні ми вважали її сильною, не знаючи, що то лише прелюдія до справжньої бурі. Наступного дня сяяло сонце; Інглсайд і Долина Райдуг були прегарні — усі дерева стояли засніжені, а велетенські кучугури набули химерних скульптурних форм попід різцем північно-східного вітру. Мама з татом поїхали в Ейвонлі. Тато вважав, що мамі потрібно перепочити; і ще вони хотіли провідати сердешну тітоньку Діану. Її син Джек нещодавно був дуже серйозно поранений. Ми зі Сьюзен лишилися вдома самі. Тато хотів повернутися вже назавтра, та повернувся аж через тиждень. Тієї ночі знову зірвалася сніговиця. Мело чотири дні безперестанку — то була перша така затяжна й люта буря на Острові Принца Едварда за багато-багато років. Усе геть розладналося: дороги були заметені, поїзди застрягали в снігах, і телефонний зв’язок урвався.
А Джимс захворів. Коли мама з татом поїхали, він уже був застуджений, і ще два дні йому тільки гіршало, але я не боялася серйозних наслідків. Я навіть не вимірювала йому температури й не можу простити собі такого недбальства. А все через те, що тоді я втомилася й підупала на вірі. Мами не було, тож я дозволила собі виявити справжній свій настрій. Мені набридло триматися й удавати несхитну, відважну дівчину. Кілька днів я проплакала в ліжку, сховавши лице в подушках. Я занедбала Джимса… це мерзенна правда… я малодушно зрадила обітницю, яку дала Волтерові… і якби Джимс помер, я не пробачила б собі цього.
Третьої ночі після татового від’їзду Джимсові раптом погіршало — страхітливо погіршало — і так несподівано. Ми зі Сьюзен були зовсім самі. Гертруда не могла повернутися з Лобриджа через бурю. Спершу ми не тривожилися. Джимс уже кілька разів мав круп, і досі ми зі Сьюзен та Морганом добре давали з ним раду. Проте вже невдовзі ми страшенно перелякалися.
— Я ще не бачила такого крупу, — сказала Сьюзен.
Я ж надто пізно збагнула, що це за круп — не звичайний — „несправжній“, як називають його лікарі, — а справжній, смертельно небезпечний. А тато поїхав, і найближчий лікар був аж у Лобриджі, телефони не працювали, і крізь замети тієї ночі не пробилися б ані людина, ні кінь.
78
Герберт-Генрі Асквіт (1852–1928) — лідер ліберальної партії, 52-й прем’єр-міністр Великобританії упродовж 1908–1916 pp.
79
Девід Ллойд-Джордж (1863–1945) — 53-й прем’єр-міністр Великобританії (у 1916–1922 pp.).
80
Ідеться про ноту з пропозицією сісти за стіл мирних переговорів, яку Вудро Вілсон надіслав 20 грудня 1916 р. усім главам держав-учасниць Першої світової війни.