— Привіт, Олівіє. Вітаю, Остіне, — промимрила Юта.
Остін заусміхався — звично означилися ямочки на смаглявих щоках.
— Чому тебе не було на церемонії, Юто? — неголосно запитала Вертрана.
Юті одразу перехотілося говорити їй приємне.
Олівія припустила тим самим ніжним голоском:
— Юта, мабуть, не любить гостей…
Її повірниця чомусь хихикнула.
Очі у Вертрани враз розширилися:
— Твоя сукня! — прошепотіла вона з жахом, і, простеживши за її поглядом, Юта виявила на рожевому шовку плями — сліди розчавлених травинок.
— Дурниця! — тонко всміхнулася Олівія. — Хіба такі маленькі зелені цяточки можуть зіпсувати таку велику рожеву сукню?.. Правду кажу, Юто?
Повірниця знову пирснула.
— Ось лише, — вела далі Олівія з фальшивою турботою в голосі, — ось лише капелюшок… Може, й до нього припнути щось зелене, для ансамблю?
— Еге ж, у Юти чудовий капелюшок? — радісно втрутилася наївна Май. — Там сонце й місяць…
Олівія підкреслено високо витягла зграбну шийку, стала навшпиньки, показуючи, як важко їй розгледіти капелюшок довготелесої Юти, й повідомила голосно:
— Сонце я бачу… А от замість місяця, шановні, замість місяця теліпається якась мотузочка. Гадаю, місяць трагічно відірвався під час прогулянки принцеси Юти по парку. Може, нам гуртом його пошукати?
— Як прикро… — прошепотіла Май, і очі її відразу стали вогкі.
— Дурниця, — бадьоро втрутився Остін, — Юта ще має час поправити вбрання, бо ж до початку, здається, ще година.
— Іди до палацу, Юто, — порадила Вертрана.
— Та навіщо? — здивувалася Олівія. — Навряд чи стане набагато краще, ніж зараз… Хіба що Юта надіне геть непрозору вуаль!
Її повірниця з шумом вдихнула повітря й прорекла, ледве стримуючи сміх:
— Ага… І загорнеться… Загорнеться в неї вся!
Май тільки лупала очима, а Вертрана мовчала, боячись зіпсувати стосунки з акмалійською красунею. Остін, якого прикро вразила витівка Олівії, хотів було суворо осмикнути дуенью, та в цю мить до Юти вернувся дар мови.
— Дехто полюбляє тягати за собою болонок та мосьок, — сказала вона з усією зневагою, на яку була здатна. — Поздоровляю, Олівіє: твоя моська така схожа на тебе!
— Вона моя дуенья, — незворушно відгукнулася красуня. — А от у тебе повірниці не буде ніколи. Дуенья повинна поступатися красою своїй панії; уявляю, як довго доведеться шукати повірницю… для тебе!
Остін! Він був тут і ЦЕ чув.
Двома стрибками Юта підскочила до Олівії і вчепилася тій у коси. Злякано закричала Май, заметалася Вертрана, закляк на місці принц — та Юта вже нічого не бачила. Полетіло пір’я із золотого лебедя, дощем посипалися скляні зірки, затріщала рожева сукня.
Повірниця Олівії несподівано спритно накинулась на Юту ззаду.
— Заберіть від мене цю потвору! — верещала Олівія.
Остінові ледве вдалося відтягти дряпучу, розпатлану Юту від обох акмалійок. Капелюх, що втратив тепер ще й сонце, валявся на траві як ганчірка.
Уже не дбаючи про пристойність, Юта відштовхнула принцові руки і, перестрибнувши через самшитовий живопліт, кинулася геть.
Відкриття карнавалу довелося затримати на півтори години.
Постало питання про неучасть принцеси Юти у святі, і лише заступництво принца Остіна дозволило відкласти кару.
Золота сукня Олівії, на щастя, не дуже постраждала — придворні майстрині зуміли цілком її відновити. Дужче постраждало чарівне личко красуні — довгі глибокі подряпини довелося ретельно зафарбовувати й запудрювати.
Юті холодно запропонували сукню однієї з фрейлін і простий неприкрашений капелюх. Утім, їй це було байдуже.
Перед самим початком свята до Ютиної спальні зазирнуло хитреньке личко Май; сестричка тримала під пахвою капелюшну коробку.
— Пообіцяй, що візьмеш!
— А що там? — запитала Юта байдуже.
— Пообіцяй! — Май крутилася дзиґою.
— Обіцяю…
Вона розкрила коробку, коли Май уже помчала геть.
Під кришкою яскрів блискітками в оксамитному морі капелюшок з бурхливою хвилею.
Великодушна Май віддала свій капелюшок безталанній сестрі.
Карнавал давно вже став улюбленим святом у всіх трьох королівствах.
Залитий сонцем майдан був переповнений, ґронами висіли хлопчаки на ліхтарних стовпах, і неймовірним квітником колихалися над юрбою капелюшки — різних розмірів, фасонів та кольорів. Вигадливі міщани прикрасили капелюхи дзвіночками й калатальцями, вертульками та кремовими тістечками, а один веселун — білим мишеням у клітці. Зранку, як звичайно, дмухав легенький вітерець, і капелюшки, щоб не сталося халепи, міцно поприв’язували до підборідь барвистими атласними стрічками.