Марина Дяченко
Сергій Дяченко
Ритуал
1
Його кроки гучно відлунювали в тиші, довго металися коридорами, вдаряючись об невидимі в темряві стіни.
Потім звук став глухішим — шкірою обличчя він відчув ледь помітний подув затхлого повітря й прискорив крок.
Стіни розсунулись. Світло вже не досягало їх, хоча смолоскип горів рівно і яскраво. Склепіння стелі теж губилося губилося в пітьмі.
Він перебував тут немислиму кількість разів. Відкіля ж воно знову, це нав’язливе відчуття чиєїсь присутності, хіба не лягли у землю ті, чиї імена викарбувано тут, на камені?
Смолоскип вихопив з темряви неправильної форми колону — важку, присадкувату. Поверхня її, здавалося, була вздавалася вкритою сіткою вигадливим плетивом мережива.
Як знає листя на дереві, коли вириватися з бруньки? Коли обертатися до сонця, змінювати змінювати колір і падати під ноги тим, хто живий? Хіба останній листок не продовжує гілочку, не продовжує гілку, не продовжує стовбур, хіба щонайостанніший листочок не є посланцем коріння, яке й бачити дано не всякому?
Він провів рукою по древніх написах, що вздовж і впоперек зорали каміння.
«І волав могутній Сам-Ар, скликаючи союзників, і було його ревіння подібне до голосу хворого неба, і були його слова гіркі, як отруєна мідь. Скликав він дітей своїх під своє крило, і небожів, і всіх родичів, що носили вогонь… І була велика битва, і впали під ударами Юкки діти його, і небожі, і родичі, що вивергали полум’я… Роздивився Сам-Ар і побачив жахливого Юкку, що знову піднімається з води… І зійшлися вони в двобої, і сонце закрило лице своє з жаху, і зорі втікали звідти, і вітер, обпалений, заслаб і впав на землю… Непереможний був Сам-Ар, і перемагав уже він, але Юкка, хай винищить прокляття його ймення, схитрував підло й захлиснув у петлі свої Сам-Ара, і затяг у безодню, і загасив полум’я його, і обеззброїв його. Так загинув могутній Сам-Ар, і пам’ятайте, нащадки, чия кров живить вас»…
Він читав нелегко — подекуди текст зітерся, обсипався, хоч багато століть його не торкалися ні сонце, ні дощ, ні вітер.
Треба наважитись, подумав він утомлено. Всі терміни вийшли. Треба наважитись, і те, що повинно здійснитися, нехай здійсниться. «Чия кров живить вас»…
Він обійшов присадкувату колону навкруги — на іншому її боці було викарбувано малюнок — величезний, прекрасно збережений: били морські хвилі, піднімалося із глибин огидне, жахливе чудовисько, а над ним ширяв у небі вогнедишний дракон.
«Чия кров живить вас»…
Треба наважитись. Необхідно. Адже це всього лише ритуал, тяжкий, але зовсім безневинний. Ритуал та й годі.
Крізь темряву він пройшов до іншої колони, такої ж масивної й безформної. Підніс смолоскип, вдивляючись у знаки, символи, уривки текстів…
«Дні… прославиться… спустошує… ім’я Лір-Ира, сина Нур-Ара, онука… його успіх у промислі».
Успіх…
Зворотній шлях він подолав рішуче, навіть поспіхом. В переходах замку він знався ще з колиски, при нагоді він міг би обійтися без смолоскипа — світло було необхідне йому тільки для того, щоб розбирати вирізані на камені написи.
У великій і курній кімнаті, де вузьке віконце ледь пропускало сіре світло, він погасив смолоскип і підійшов до великого надтріснутого дзеркала.
Треба наважитись.
З’явився із глибин пам’яті солодкий квітковий запах, потемніло в очах, тугою хвилею напала нудота, і тільки відчайдушним зусиллям волі йому вдалося впоратися з собою.
Клята слабкість…
Він провів рукою по тьмяній дзеркальній поверхні, стираючи товстий шар пилу.
З мутної глибини на нього поглянув вузьколиций темноволосий чоловік, невисокий, сухорлявий, чимсь пригнічений і пригноблений.
Треба наважитись.
Він знову провів долонею — дзеркало засвітилося зсередини. Зарясніли відблиски, кольорові плями, з’явилася велика кінська голова, потім копито… Колесо візка…
Подавшись уперед і насупившись, він вдивлявся в картини, які змінювали одна одну. Багато людей, метушня… Схоже, наближається свято… Гори капелюшних коробок… Карнавал, буде карнавал капелюшків. Прикрашені вежі королівського палацу… Натирач підлоги з ганчіркою, кухарі на кухні… Портьєра… За портьєрою паж безсоромно задирає чиюсь спідницю… Снову кухня… Бальна зала… Дівчата… Жінки… Який галас!
«Поміряйте, принцесо!» — дзеркало донесло приглушений уривок розмови.