Мені хочеться задушити себе подушкою Бенні. Ось що я отримала, нарешті погодившись на пропозицію Рікі Голліса випити ег-ногу.
— Стривай, — схилившись, Бенні підіймає рюкзак з підлоги поряд із ліжком і дістає люльку.
— Серйозно, Бенедикте? Ще навіть не світанок.
— Послухай, Мейвах[2], ти розповідаєш мені, що цілувалася з Тео Голлісом минулої ночі. Ти не маєш права сварити мене за одну затяжку, перш ніж я почую решту розповіді.
Справедливо. Я зітхаю, заплющивши очі й піднявши обличчя до стелі, та відправляю всесвіту німе прохання стерти минулу ніч із життя. Та, на жаль, роззирнувшись, розумію, що досі перебуваю на горищі з Бенні, який глибоко вдихає канабіс перед світанком, і цілим відром жалкування, що розхлюпалося в моєму животі.
Бенні видихає смердючий стовп диму й кладе люльку назад у сумку.
— Гаразд, — говорить він, примружено глянувши на мене. — Ти і Тео.
Я здмухую гривку з обличчя.
— Будь ласка, не кажи це таким тоном.
Він здіймає брову. Ну?
— Ти ж знаєш, що твоя мама з Лізою жартували всі ці роки… чи не так?
— Та знаю.
— Ти вічно прагнеш усім догодити, — каже він, вивчаючи мене, — але це вже виходить за будь-які рамки.
— Я зробила це не для того, аби когось ощасливити! — замовкаю, думаючи. — Здається.
Це вже багаторічний жарт: коли ми були дітьми, наші батьки сподівалися, що ми з Тео одного дня будемо разом. Потім офіційно станемо сім’єю. І, гадаю, на паперах це цілком могло б виявитися реальністю. Ми народилися з різницею рівно у два тижні. Нас хрестили в один день. Ми спали разом на нижньому ярусі ліжка, поки Тео не виріс настільки, щоб точно не мати потреби зістрибувати з верхнього спального місця. Коли нам було по чотири, він підстриг моє волосся кухонними ножицями. Я обклеювала його обличчя й руки пластирами щоразу, як ми лишалися самі, поки наші батьки не додумалися ховати їх. Щоб нас попросили вийти з-за столу, я крала з його тарілки спаржу, а він — мою варену моркву.
Але все це — дитячі забавки, а ми більше не діти. Тео — хороший хлопець, і я обожнюю його, бо ми практично сім’я, і я в деякому сенсі маю це робити, однак ми виросли настільки різними людьми, що іноді здається, ніби єдине, що в нас може бути спільного, сталося понад десятиліття тому.
Що важливіше (читайте: зворушливіше) — я ніколи не кохала Тео перш за все тому, що, як мені здається, я все життя шалено й несамовито потай закохана в його старшого брата. Ендрю — добрий, теплий, привабливий і смішний. Він грайливий, кокетливий, творчий і лагідний. Також глибоко принциповий та відлюдькуватий, і я впевнена, що ніщо не відверне його від жінки швидше, ніж інформація про те, що вона цілувалася з його молодшим розпусним братом, напившись ег-ногу.
Бенні — єдина стороння особа в цьому будинку, яка знає про мої почуття до Ендрю — з очікуванням дивиться на мене.
— То що ж сталося?
— Ми були під мухою. У сінях нас опинилося троє: я, Тео та його язик, — притискаю кінчик великого пальця до рота й прикушую його. — Скажи, що ти про це думаєш?
— Я намагаюся зрозуміти, як це сталося — на тебе й близько не схоже, недотепо.
У мені швидко приходить в дію механізм захисної реакції, проте майже одразу зупиняється через ненависть до самої себе. Бенні — мій Джиміні Крікет[3], і він має рацію: на мене це не схоже.
— Можливо, це був підсвідомий поштовх, і мені треба закінчувати ці ідіотські штучки з Ендрю.
— Ти впевнена? — обережно питає Бенні.
Ні.
— Так… — Мені двадцять шість. Ендрю — двадцять дев’ять. Мушу визнати: якби між нами щось мало відбутися, то вже відбулося б.
— То ти придумала, чому треба закінчувати не з Тео? — Бенні мов читає мої думки.
— Я не можу так швидко все прорахувати, ясно? Тобто… не те щоб мені на нього важко дивитися…
— Однак він тебе приваблює? — Бенні чухає щетинисте підборіддя. — Це, здається, важливе запитання.
— Хочеш сказати, він приваблює багатьох жінок?
Той сміється:
— Я не про це спитав.
— То виходить, учора він мене спокусив, еге ж?
— А далі? — він так скривився, ніби не впевнений, чи хоче знати продовження.
— А далі… — морщу носа.
— Твій вираз свідчить про те, що все було жахливо.
Я повільно випускаю повітря з легень.
— Навіть гірше, — затинаюсь. — Він облизував мене, все моє обличчя, — Бенні здригається, і я тицяю на нього пальцем: — Заприсягнися, що берегтимеш цю таємницю.
3
Джиміні Крікет — цвіркун-балакун, герой серії казок про пригоди Піноккіо, який неодноразово застерігає та рятує останнього в скрутних ситуаціях.