Так розповідається у старовинній пісні про цього богатиря.
«Ось хто мене не підведе!» — вирішила дочка шерифа і, покликавши до себе Аргура, намовила його спіймати Робін Гуда.
Доручення сподобалось Артуру. Його тішила думка, що тепер він зможе серед білого дня поганятися за королівськими оленями, а не скрадатиметься за ними при місячному сяйві. Королівському ж лісникові, якщо той його зустріне, він сміливо скаже: «Я прийшов сюди в королівських справах!»
— Чудово! — вигукнув він. — Хоч сьогодні я не матиму справи з дубовою корою та огидним запахом сирих шкур! Помилуюся чистим небом, подихаю свіжим повітрям, погуляю під вітерцем, що шелестить у гущавині лісу!
І чинбар весело подався виконувати своє доручення, хоч його значно більше цікавила не двонога дичина, а заповідні олені. Саме ця цікавість і змушувала лісників ні на мить не зводити з нього пильного ока, бо в домі Артура Бленда завжди було вдосталь м'яса, схожого на оленину, — більше, ніж дозволяв королівський закон. Що ж до розбійників, то славний чинбар не відчував до них ніякої ненависті. Навпаки, в душі він навіть заздрив їхньому вільному життю.
Та хоч Артур, йдучи до лісу, і не боявся зустрічі з молодцями Робіна, проте дочка шерифа все ж таки помилилась, обравши його знаряддям своєї помсти. Чому це так, ви незабаром дізнаєтесь.
Поклавши в торбу шмат хліба та пляшку вина, Артур перекинув через одне плече добрий лук, а через друге сагайдак зі стрілами і швидкою ходою пішов із міста. В руках у нього була товста й довга палиця, а на голові капелюх, пошитий із складеної втроє сириці[25]. Цей головний убір був такий міцний та твердий, що від нього відскакували мечі.
Артур марно не гаяв часу і, як тільки вступив з осяяної сонцем розпеченої дороги під прохолодну тінь лісу, одразу став обережно скрадатися, вишукуючи дичину.
Трапилось так, що цього ж самого ранку Робін Гуд послав Маленького Джона в сусіднє село купити зелений одяг для нових членів своєї ватаги. Зима була не за горами, і на цю справу виділили чималу частку грошей, привезених з королівського турніру. З таким самим дорученням трохи раніше ходив у Бернесдейль Вілл Пурпуровий, але, нічого не купивши, ледве сам виніс із. міста ноги. Тепер випало йти Маленькому Джону. Заради компанії Робін провів його до «Семи оленів», того самого трактиру, де він нещодавно так дотепно покепкував з мідника Мідла.
У трактирі друзі випили на щастя по кухлю свіжого прохолодного пива, і Маленький Джон вирушив у дорогу. Зачекавши, поки він зникне за поворотом, Робін неквапливо закрокував узліссям і раптом уздрів Артура Бленда. Чинбар обережно підкрадався до оленя, який самотньо пасся на галявинці.
«Клянуся раєм і пеклом, — подумки мовив Робін, — я бачу найзапеклішого браконьєра! І він ганяється за м'ясом, яке належить тільки нам та королю!»
Тут слід сказати, що Робін та його друзі, довгий час полюючи в королівських заповідниках, стали вважати себе законними співвласниками всієї дичини, яка водилася в довколишніх лісах.
«Е ні, — вирішив Робін, — треба поглянути, чим усе це скінчиться. Не буде дивиною, коли з'ясується, що під отією шапкою з коров'ячої шкіри ховається довершений негідник».
І він став перебігати від дерева до дерева, підкрадаючись до Артура з такою ж обережністю, з якою той підкрадався до оленя.
Так тривало доти, аж поки чинбар майже впритул наблизився до оленя й намірився розтягнути лук, щоб пустити своїй жертві під лопатку смертоносну стрілу. Але саме в цю мить Робін ненароком наступив на суху гіллячку, яка гучно хруснула під його ногою і примусила браконьєра обернутись.
Побачивши, що його викрито, Робін сміливо виступив з-за дерева і впевненою ходою пішов до незнайомця.
— Стій! — закричав він. — Опусти зброю! Що ти за один, коли наважуєшся з таким нахабством вештатися тут? Здається мені, дуже ти скидаєшся на злодія, що прийшов украсти королівського оленя.
— Це тебе не обходить, на кого я скидаюсь! — огризнувся Артур Бленд. — А хто такий ти, що насмілився так зі мною розмовляти?
— Зараз дізнаєшся! — мовив Робін. — Я сторож цього лісу! І королю відомо, що я охороняю тут його оленів. Отже, я мушу затримати тебе.
25
Сириця — вимочена, пром'ята й просочена жирами груба шкіра, з якої зазвичай виготовляють кінську збрую.