Ґілбертові Геду не хотілося відпускати сина, але з думки йому не йшов поранений негідник, тож він згодився. Зрештою було вирішено, що сер Аллан і Робін вирушать у дорогу, ледь розвидниться…
Щойно стемніло, двері лісникового житла позапирали на ковані засуви. Усі зібралися за столом. Розмова за вечерею точилася жвава, лісник устиг повідати чимало цікавих історій зі свого життя-буття, коли раптом його розповідь, присмачену простодушним гумором, перервав уривистий свист, що пролунав у темряві за вікном. Тривожно завив один зі сторожових псів, потому все стихло.
— Не здивуюсь, якщо неподалік швендяє той, хто спокійно запускає лапу в чужу кишеню, — сторожко зауважив лісник. — Волоцюги неодноразово намагались увірватися в наш дім, попри те що ми з дружиною небагаті й часом у зимові холоди ділилися з ними чим могли…
— Розбійники не знають, що існує вдячність! — мовив сер Аллан.
Меріон мимоволі здригнулась, і Робін це відразу помітив. Її страх не сховався і від Ґілберта Геда. Він з усмішкою промовив:
— Не хвилюйтеся, шляхетна пані. Не було ще випадку, щоби наші луки не захистили жінок...
Його перервав оглушливий стукіт у двері.
Собаки, що мирно дрімали біля вогню, схопилися з несамовитим гавкотом; лісник, лицар і Робін поквапилися до входу, а Меріон пригорнулася до Марґарет.
— Ану, тихіше там! — гримнув господар. — Хто це о такій порі безцеремонно грюкає в мої двері?
У відповідь почулися сильніші удари. Ґілберт спитав іще раз, але через надсадний гавкіт собак не розчув відповіді. Нарешті з-за дверей долинув гучний голос:
— Відчиняй, ліснику, заради Бога!
— Хто ви є?
— Двоє ченців з ордену святого Бенедикта.
— Звідки і куди прямуєте?
— Ідемо з нашого абатства[4] в Лінтоні у Менсфілд-Вудгауз. Ми заблукали і помираємо з голоду... Та вгамуй нарешті своїх скажених псів!..
Лісник одігнав собак, проте досі зволікав, не відмикаючи.
— Ченцю, — нарешті мовив він, — щось твій голос не скидається на голос покірного слуги Господнього, який зрікся всіх мирських справ. Як мені переконатися, що ти не брешеш?
— Дідько тебе забирай! — нетерплячий голос за дверима трохи присмирів: — Одчини, дурню, та поглянь на нас!
Ґілберт недовірливо прискалив око.
— Відчини нам заради Бога, благаю тебе, чоловіче добрий, все, що каже мій брат, — суща правда, присягаюся мощами нашого святого покровителя. Я вже застарий, щоби брати гріх на душу… — почувся інший голос.
— Гаразд! — голосно гукнув Ґілберт.— Нас тут четверо зі зброєю, ми дамо собі раду. Я відімкну, а мій слуга тим часом візьме собак на швору[5]. Якщо ви нас дурите — він миттєво спустить їх на вас.
Щойно двері прочинилися, хтось знадвору штовхнув їх з усієї сили, і поріг переступив дебелий чернець-здоровань у чорній рясі, підперезаний конопляним очкуром[6]. Він спирався на вузлувату деренову патерицю, радше ломаку; на пасі висіла точена дерев’яна вервиця[7] з кісточками, майже як слива завбільшки. Через плече здорованя боязко позирав старий, убраний так само.
— Ліснику, бачу, ти припас доброго харчу до вечері! — втішно гукнув чернець-здоровань, безцеремонно присуваючись до вогнища. — Дозволь, я почну трапезувати, не чекаючи на твоє люб’язне запрошення, бо чую, що мій зголоднілий живіт уже присох до хребта, а проти вчорашнього я, здається, схуд на добру половину.
— І ви даруйте мені, Божі подорожани, що не поспішав одчиняти вам, — відповів Ґілберт, жестами запрошуючи всіх присутніх повернутися до столу. — Знаєте, обережність...
Перш ніж узятися до їжі, старий чернець — звали його брат Елдред, — хрестячись однією рукою, пробелькотів коротку молитву. Тим часом його товариш, не гаючи часу, вп’явся зубами вже в другий шматок смаженої оленини і водночас пожадливо ковтнув із кухля ель.
— Обережність нині на часі, — промимрив він, відсапуючись і поглядаючи на лісника. — Нелюдами-волоцюгами в окрузі аж кишить, їх тут — як тих бліх на сіннику. Щонайбільше півгодини тому двоє таких мерзотників напали на нас. Присягаюся вороном святого Бенедикта! Я ледь не віддзвонив обідню патерицею їм по ребрах, коли враз почувся пронизливий розбійницький свист… Зайшлися гавкотом собаки, лиходії відступились, а ми, дякувати Богові, знайшли ваш хлібосольний дім.
4
7