— Ти супроводжував сера Аллана Клера... Чи відомо тобі, навіщо цей пан з’явився сюди?
— Лицар просив мене бути йому за провідника в лісі, а для чого він прийшов у замок, мені не відомо.
— Брешеш, собако! — де й подівся удаваний баронів спокій. — Чи давно ти знайомий із лицарем?
— Щонайбільше добу…
— Знову брешеш, — прогарчав Фіц-Олвін.
Не маючи більше сили терпіти образи, Робін Гуд вигукнув:
— Старий телепню! Коли я брешу, то більше ти не почуєш від мене ні слова!
— Ну й зухвале цуценя… — Барон, на диво, заспокоївся. — Ти хочеш, щоби тебе скинули з муру замку в рів із нечистотами, як і твого пана? Ви обидва не доживете до ранку і помрете без покаяння... — Несподівано Фіц-Олвін сторожко прислухався: з-за дверей почулися чиїсь гучні голоси. Він потягнувся до меча і промовив: — Останнє, про що хочу тебе спитати...
Йому не дали договорити. Двері розчахнулись, і в покій до барона ввалилося двоє брудних обірванців зі скривавленим ганчір’ям на головах. Барон випростався, відкинув меча і ступив крок їм назустріч.
Робін із першого погляду впізнав прибулих: то були вцілілі розбійники з тієї ватаги, що минулої ночі штурмувала лісникову хижу. І хоча їхньої розмови з бароном хлопець не чув, здогадатися, про що йшлося, було неважко. Нарешті володар замку повернувся до свого крісла. Скривившись од болю і потираючи плече, Фіц-Олвін віддав наказ щодо юнака:
— Цього — в підземелля! Не давати ні краплі води, ні шматка хліба, доки не одумається. Не спускати з вовченя очей, поки не розповість нам про наміри Аллана Клера і не благатиме на колінах пощади.
Робін на це лише посміхнувся і вигукнув, по-блазенськи вклонившись:
— Прощайте, ваша світлосте, сподіваюся — назавжди!
Та щойно охоронці поволокли його до дверей, юнак, обернувшись, промовив:
— Може, у вас, шляхетний пане, стане розуму послати когось попередити доброго лісника Ґілберта Геда, що його син додому вчасно не повернеться? Я був би вам вельми вдячний… Бо, чого доброго, доведеться вам неабияк похвилюватися за свою дочку, як зараз хвилюється за мене мій батько!
— Тисяча чортів! Заберіть звідси нарешті це змієня!
Вийшовши з покою Фіц-Олвіна, юнак на повну силу своїх молодих легенів затягнув баладу. Його дзвінкий і чистий голос іще відлунював попід похмурими склепіннями замкових галерей, коли важкі двері підземної темниці зачинилися за ним.
Стихли кроки вартових, бранець усівся на брудний жмут трухлої соломи і замислився над тим, що робити далі. Погрози барона не злякали Робіна; непокоїла думка про Ґілберта й Марґарет, які сьогодні марно чекатимуть на нього до ночі. Отже, хай там що, він мусить повернути собі свободу ще до смерку.
Робін підвівся і роззирнувся. Його в’язниця виявилася сирою і темною. Світло від чадних смолоскипів через невеликий отвір над залізними дверима ледве просочувалося з галереї, де походжав вартовий. Навпроти дверей, на висоті приблизно десяти футів[11] од кам’яної підлоги, була вузька заґратована бійниця, що, найімовірніше, виходила на зовнішню терасу. Крім столу і грубо збитої лавиці, більше нічого не було.
«Як так? Жорстокий барон чомусь забув забити мене в кайдани? — посміхнувся Робін, згадавши про деспотичного володаря замку. — Що ж, скористаємося цим його недоглядом... і поцікавимося, що коїться по той бік бійниці…»
І Робін тихенько присунув до стіни стіл, примостив на нього лавку, приставивши її до стіни, та й подерся нею, як драбиною, до віконця.
От пощастило! Поторсавши ґрати на вікні, бранець одразу зрозумів, що вони не залізні, а дубові, до того ж добряче підгнилі. Зламати трухляві поперечки було зовсім легко. Бійниця виявилася достатньо широкою, Робін просунув у вікно голову і зрозумів, що зможе вилізти назовні.
Тепер належало з’ясувати, що діється по той бік обкутих залізними шпугами дверей. Так само безшумно повернувши стіл і лаву на місце, він підстрибнув, ухопився за край отвору над дверима, підтягнувся на руках і визирнув у нього. Зовсім поряд із дверима туди й сюди крокував охоронець у шкіряних обладунках. Повз двері він проходив так близько, що Робін міг би дотягнутися рукою до його шолома.
«Коли цей хлопець, — подумав Робін, — тут розгулюватиме всю ніч, то я до світанку звідси не виберуся. Навряд чи мені вдасться без зайвого шуму впоратися з ґратами і вилізти назовні».