У каплиці все було так, як застав капелан, коли випадково зазирнув сюди, лише тіло Гаспара хтось прикрив старою рогожею. Плиту, що затуляла вхід до крипти, хтось відсунув, і коли барон у супроводі свого старого слуги спустився туди, то побачив, що статуя святого Ансельма, яка приховувала лаз до підземного тунелю, лежить долі. Не лишалося жодних сумнівів, що втікачі скористалися саме цим шляхом.
— Агов, лайдаки! — гукнув барон, повернувшись до охоронців. — Той, хто доставить до замку живою та неушкодженою леді Крістабель, дістане ділянку землі з півсотні акрів[16] і платню за два роки служби. А тому, хто спіймає хоча б одного з тих мерзотників, які силою захопили мою дочку, я додам до нагороди повний гаман срібла!
Повернувшись до свого покою в супроводі Герберта Ліндсея, барон Фіц-Олвін надягнув кольчугу і перев’язь із мечем, напнув плаща і пішов униз, де біля східців головного входу на нього вже чекав осідланий кінь. Потому він скочив у сідло, брязкаючи списом, на якому майорів прапорець із кольорами його герба, і на чолі загону вершників вирушив дорогою, що вела на Менсфілд-Вудгауз.
Стомлена до краю, Мод ішла лісовою стежкою в передранкових сутінках, ледве пересуваючи ногами. Зрештою вона не витримала і досадливо спитала свого юного супутника, якого, здавалося, не брала втома:
— Чи далеко ще до лісникової садиби?
— Ні, тітонько, — жваво відгукнувся Ел, — гадаю, щонайбільше милі зо три.
— Боже правий!
— Таж усе це заради щастя леді Крістабель, — мовив Елберт і, несподівано спинившись, перейшов на шепіт: — Дивися, хто це там?.. Невже сер Аллан?.. І не сам, із ним іще люди, не менше десяти. О, і брат Тук серед них!
Залишивши Мод на стежці, хлопець кинувся вперед і вигукнув:
— Привітання вам, добродії, ви зустрілися нам саме вчасно!
Дівчина поквапилася за небожем.
— А де ж Робін Гуд і міледі? — придивившись, лицар упізнав Мод.
— Вони чекають на вас у долині.
— Ми з Мод мали повідомити батькові сера Робіна, з якої причини його син досі не прибув додому, — втрутився Елберт. — А Робін і леді вирушили в долину Скетлок, де, як він казав, ви й маєте зустрітися.
— Гадаю, Еле, що ти й сам чудово впораєшся з цим дорученням, — перервала підлітка Мод, у чиєму серці знову зажевріла надія на побачення з Робіном. — Присягаюся, що ніхто так не потребує зараз моєї допомоги, як пані Крістабель. Візьміть мене з собою, сер Аллан!
Лицар не заперечував. Вирішили, що Елберт вирушить далі сам, а дівчина приєднається до загону, в якому вже були брати Ґемвели, отець Тук і сам сер Аллан. Мод поцілувала небожа на прощання і, ніби сповнившись нових сил, бадьоро попрямувала поряд із озброєними супутниками лицаря. Її струнка дівоча постать і блискучі оченята одразу ж привернули увагу одного з них. Анітрохи не соромлячись, Вільям Ґемвел запропонував Мод свою міцну руку і поцікавився, чи давно вона знайома з Робіном Гудом.
— Давненько, сер, — скромно відповіла Мод.
Сам того не відаючи, Вільям торкнувся чутливих струн її душі і в той же час змусив красуню звернути увагу на себе.
— І він вам, мабуть, сподобався?
Мод, опустивши очі, промовчала.
— А ось я, — запально вигукнув юнак, — так люблю Робіна, що неодмінно розсердився би на вас, якби ви сказали «ні»!..
— Вам не доведеться сердитися, — дівчина скоса поглянула на нового прихильника, який дедалі дужче подобався їй своєю простодушністю та щирістю. — Справді, Робін Гуд дуже милий… Ви з ним друзі?
— З малого малечку! Він вірний, хоробрий, чесний і найкращий стрілець з усіх, кого я знаю. І якби навіть увесь світ повстав проти Робіна, я би не побоявся в таку хвилину бути з ним пліч-о-пліч!
— Які похвали, сер! — кокетливо посміхнулася Мод. — Чи не занадто високо ви його цінуєте?
— Але ж це така сама істина, як те, що моє ім’я — Вільям Ґемвел…
— Досить теревенити! — прошипів Маленький Джон, що йшов попереду. — Швидше ховайтеся в гущавині — я чую кінське іржання і брязкіт зброї!
Загін за лічені секунди немов розтанув між стовбурами буків і кущами ліщини. А вже наступної миті повз них скаженим галопом пролетів ошалілий кінь. Присадкуватий вершник загубив стремено і ледве тримався в сідлі. Під плащем зблиснула кольчуга, але шолома на вершникові не було, і його волосся розвівалося на вітрі, надаючи йому воістину диявольського вигляду. Крижі в коня були скривавлені, в них глибоко застрягла довга стріла.
— Хай береже нас Небо! — охнула Мод. — Це ж сам барон Фіц-Олвін!
16