Загибель старого норманського лицаря визначила кінець битви — невдовзі вона завершилася цілковитим розгромом його воїнства. Більшість норманів полягли, і лише незначна частина здалася на ласку переможців. На спорожнілому бойовищі залишився Робін із двома десятками лісовиків, щоби подбати про поранених і поховати мертвих побратимів та ворогів.
Дивлячись у спотворене передсмертною гримасою обличчя барона Фіц-Олвіна, Робін із гіркотою мовив:
— Прощавай назавжди, бароне! Жорстоко переплелися наші долі, але нарешті ти вгамувався. Сподіваюся, в пеклі тобі воздасться за всі чорні справи, що ти вчинив на цьому світі, і я не проситиму милосердного Господа за твою душу...
Коли вцілілі охоронці з Ноттінґема рушили в дорогу, несучи в замок тіло свого пана, Робін звернувся до сера Річарда:
— Любий друже! Ми врятували вас од смерті, але попереду нові лиха. Король не подарує вам вашої сміливості. Замок буде конфісковано, а вас і всю вашу родину очікує вигнання. На жаль, дружба зі мною сповнена небезпек!
— Мені нема про що шкодувати, сер Робін, — усміхнувся лицар. — Мої дружина і діти живі, мені є на кого покластись. І навіть коли мені доведеться полишити родове гніздо, я буду вільною людиною!
— Король не обмежиться вигнанням — він змусить вас заплатити за зухвалість ганебною смертю. Приєднуйтеся до мене — я даю клятвену обіцянку: ви і ваша родина залишаться в безпеці, поки я не зітхну востаннє на цьому світі.
— Я готовий прийняти вашу пропозицію, сер Робін, але спершу спробую залагодити цю справу через впливових родичів у Лондоні… Звісно ж, не без допомоги золота, до якого такий ласий наш король…
Так і вирішили. Сердечно попрощавшись із Робіном Гудом та лісовиками, лицар разом із сином попрямував до свого замку.
Проте Генріх II залишився невблаганний. Сера Річарда таємно повідомили, що розгніваний король направляє загін у складі тисячі своїх воїнів, щоби захопити його землі, а самого лицаря віддати на ганебну смерть. А за іншим королівським указом, на того, хто живим або мертвим припровадить розбійника Робіна Гуда до шерифа одного з трьох графств, чекала небувало висока винагорода.
Сер Річард негайно сповістив про це Робіна, а незабаром залишив родове гніздо і разом із сім’єю та обозом, навантаженим хатнім скарбом, харчами та зброєю, прибув до схованки лісовиків.
Коли ж відряджений королем загін — ціле військо — підступив до замку, всі побачили, що брама його стоїть розчинена навстіж, а всередині нікогісінько. За тодішнім звичаєм, новим власником маєтку став лицар, який очолював похід, — небагатий і не надто родовитий норман. Виявивши, що замість розкішного маєтку йому дісталася лише порожня кам’яниця, лицар засмутився, але йти супроти волі короля не став і, відіславши воїнів назад до Лондона, оселився в Рівнинному замку.
За три роки смерть забрала короля Генріха II, і на трон зійшов його син Річард. Спустошивши королівську скарбницю у війнах із сусідами, молодий король вирушив у хрестовий похід, а регентом[29] залишив свого брата — принца Джона, чоловіка скупого, твердоголового і страшенно марнославного. За час його регентства вбогість в Англії сягнула останньої межі. Робін Гуд робив усе, що тільки міг, аби полегшити страждання бідарів у Ноттінґемширі та Йоркширі. Сам Робін разом із Меріон, дітьми й вірними друзями досі жив у лісовій схованці, а його люди в зелених каптанах і далі успішно полегшували гаманці багатих норманських землевласників та служителів церкви.
Сер Аллан Клер і леді Крістабель рідко залишали Долинний замок, немов ховаючи своє щастя від чужих очей за міцними мурами. Тишу і спокій великого маєтку порушували лише дзвінкі голоси їхніх дітлахів. Од дня вінчання в Лінтонському абатстві й до самої загибелі барона Фіц-Олвіна леді Крістабель не бачилася з батьком: старий наполегливо опирався будь-яким спробам з її боку примиритися. Щойно старого барона поховали, сер Аллан спробував був заявити про своє право на титул і маєтки барона Ноттінґемського, але незабаром стало відомо, що замок з усіма доходами й угіддями вже визнано власністю англійської корони. Таким чином, нині його власником був не хто інший, як принц-регент Джон.
29