Хоч це дещо й схоже на фольклорний переказ, але Нестор описує справжній випадок і не вірити йому немає підстав. Та й у середньовічні часи перед початком побоїща часто влаштовували поєдинок кращих воїнів обох військ. Так і знаменита Куликовська битва почалася двобоєм між руським витязем Пересвєтом і татарським – Челубеєм.
В руському таборі спішно шукали бійця, який би згодився стати на герць із печенізьким богатирем. До Володимира підійшов один старий ратник:
– Князю, з чотирма синами я вийшов у похід, а найменший лишився дома; з дитинства ніхто не завалив його; коли я один раз дорікнув йому під час роботи – він м’яв кожу, то син так розгнівався, що подер кожу на шматки.
Князь, почувши це, зрадів і швидко послав по нього. І привели його до князя. Син ратника сказав:
– Князю, не знаю, чи можу з ним мірятись. Випробуйте мене: чи нема тут великого й сильного вола?
І знайшли сильного вола, і він наказав його роздражнити; і поклали гаряче залізо на нього, і побіг віл повз нього, і вхопив він вола рукою за бік, і вирвав шкуру з м’ясом, скільки захопила рука.
І сказав йому Володимир:
– Можеш з ним боротись.
На другий день прийшли печеніги і почали гукати:
– Чи нема вояків? Наш готовий до бою.
Володимир наказав тієї ночі воякам озброїтись. Вислали печеніги свого вояка, і був він дуже великий і страшний. І виступив боєць Володимира. І поглянувши на нього, печеніг розсміявся, бо був той середнього росту.
Хлопець, якого назвали Кожум’якою, отримавши благословення великого князя і підбадьорений усім військом русичів, вийшов на поєдинок з печенігом. Він, як пише Нестор, «удавив печеніжина руками до смерті. Й кинув його на землю. Пролунав крик і побігли печеніги, і гналися за ними руські, побиваючи їх, і прогнали їх. Володимир же зрадів і заклав місто біля броду того і нарік його Переяславом, бо перейняв славу отрок той…»[24]
Але це був лише один бій, а їх Русі довелося витримати десятки – печеніги були надто сильними й жорстокими, та Володимир як тоді, так і в інші роки перемагав їх, рятуючи від розорення Руську землю, а люд Руський – від загибелі чи полону.
Повернувся тоді князь, року 992-го з перемогою і славою на Русь, у стольний град Київ, до варязької принцеси Анни.
Повернувся, а жона крик здійняла: «Я вважала, що я в тебе одна-єдина, а в тебе… У тебе аж, – із жахом вигукувала, – аж шість жон, крім мене! І всі шість уважають тебе тільки своїм… Особливо та, Рогніда! Тільки й галасує. Ти її і більш нічий. А я не буду жити з мужем, в якого, крім мене, ще шість дружин є. Або я одна в тебе буду, або я повертаюся додому, у Візантію!»
4
Одна з ведичних заповідей наказувала:
«Кожній жоні мати одного мужа, а мужу – одну жону, турбуватися про сім’ю…» Коротко і ясно. В цьому – спасіння роду людського.
Це так було проголошено – в ранзі закону, який треба було неодмінно виконувати, – чи не на зорі людства.
Християнство визнавало – і дозволяло, – лише моногамію. Очевидно, князь не подумав про своїх жінок, та що з ними потім буде, коли приймав християнство. Ще й женився на сьомій, дочці імператора Візантії християнці Анні – це був перший морганатичний шлюб того часу (але вже у статусі православного). Візантійці, дізнавшись про шістьох жон Володимира, здійняли ледь не ґвалт.
Не гоже християнину мати кілька жон. Лише одну. І зобов’язали неофіта Володимира негайно позбутися своїх жінок і віднині жити лише з однією, з Анною.
Перед тим як хрестити Русь, Володимир сам охрестився в Корсуні. На той час він вельми нездужав – осліп, правда це чи фольклорна вигадка?
Так чи інакше, а осліплому Володимиру в Корсуні буцімто сказали:
– Якщо хочеш позбутися болячки своєї, хрестись пошвидше!
Князь погодився. Єпископ корсунський «возложа руку на него», хрестив його, і князь одразу ж прозрів. І сказав:
– Тепер пізнав я істинного Бога!
Нового бога, якого пізнав Володимир, звали Ісус Христос, ще – Бог-Син, Месія, Спаситель.
«Ісус» перекладався як «спасіння, Бог на поміч». «Христос» – месія, себто «помазаник». Його ще називали «Сином людським», потім – «царем», позаяк він «має всю владу на небі і на землі».
24
Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. – Переяслав) – місто обласного підпорядкування Київської області. Розташований на річці Трубіж. Уперше згадується в літописних джерелах, як місто Переяслав. За князювання Володимира Святославича став основним опорним пунктом Київської Русі у її боротьбі проти печенігів.