- Якась жалюгідна тисяча оборонців проти всемогутнього ісламського війська?
- Хіба хоробрість залежить від лічби? - стрепенувся Блаж.- За нами стояла вся наша земля.
- Ця земля турецька. Султан Баязид Йилдирим подарував цю землю сербському деспотові Стевану Лазаревичу, і той збудував тут фортецю.
Блаж терпляче пояснив:
- Цей берег Дунаю дав Стеванові угорський король. І відтоді угри зобов'язалися помагати своїм сербським братам. Наш воєвода Янош Хуньяді прогнав звідси самого султана Завойовника, перед яким схилився Царгород.
- Але вам не вдалося повторити подвигу Хуньяді? - засміявся Ібрагім.
- Зате ми не зрадили своєї землі,- уперто повторив Блаж, мовби натякаючи на те, що він, Ібрагім, попри його тимчасові велич і владу над їхнім життям, зрештою просто дрібненький ренегат і більше нічого. Будь-кого це довело б до шалу, але Ібрагім лишився холодним і спокійним.
- Ви маєте якісь бажання? - майже лагідно поспитав він. Блаж не відповів, Моргай знизав широкими плечима. Які ще бажання у людей, що до кінця виконали свій обов'язок і мають цілковите право вважати, що таким чином сповнили своє призначення на землі.
І це слово «земля» проголошувалося в образу й звинувачення вже самого Ібрагіма, він це відчув і зрозумів і в думці подякував богові (якому - хіба не однаково), що затіяв цю гру з приреченими без високих свідків - без султана і його візирів, мав би пошкодувати за свою недоречну цікавість, але не належав до людей, які шкодують за вчиненим; граючись золотою шаблею, яка лежала в нього на колінах, недбало промовив:
- Хвалитеся, що дотримались вірності своїй землі? Така вірність вимагає нагороди. Султан доручив мені належно винагородити вас. Ви хотіли цієї землі - ми вам дамо її. Вас буде закопано в цю землю. Закопано живими. Яму собі викопаєте самі. Щоправда, землекопство у мусульман вважається найганебнішою справою, а копання могили для себе і вкрай ганебне, але що я можу вдіяти? Та й ви не мусульмани.
- Так, ми християни,- твердо мовив Блаж.- І тому копати для себе могили не станемо, хоч би з нас живцем здирали шкіру.
- Така можливість теж існує,- усміхнувся Ібрагім,- але ви захотіли землі…
І він, наслідуючи султана, ледь вловимим порухом руки звелів прибрати приречених з-перед очей.
І ці люди для нього вже не існували. Були давно мертві. Він і говорив з ними з простої цікавості. Довідатися, як говорять мертві. Живі подобалися йому більше. Були поштивіші.
Блажа і Моргая закопали живими ще того дня між четвертою і п'ятою молитвами. Свідками нелюдської кари були всі угорці, яким Сулейман дарував свободу, і полонені в Белграді серби.
Ібрагім спостерігав за карою із свого чорного (як і в султана) коня у золотій збруї. Обдерті з свого одягу, сповиті міцними мотузками, кинуті на дно глибочезної вузької ями, викопаної під високим берегом, на якому стояв пошарпаний, закіптюжений, повержений Белград, Блаж і Моргай не благали про помилування; ні стогону, ні зойку не пролунало з ями, коли з квапливих лопат дурбашів [37] посипалася на них безжальна земля. Ібрагім уявив, як земля засипає живий красивий рот Блажа, глибоко й смачно втягнув у себе ласкаве дунайське повітря і поїхав до султанського намету.
Сулейман уже розіслав усім, кого треба було обрадувати або налякати, фетх-наме [38] про те, що Белград у його руках. Тепер, сидячи в своєму розкішному наметі, складав сумні вірші, сповнені гіркоти, меланхолії та безнадії. Пили з Ібрагімом вино, султан читав газелі про марноту багатства, слави, могуття.
- Подобаються мої газелі? - питав свого улюбленця.
- Для вашої величності немає неможливого,-весело відповідав нахабний грек.- У вас виникло бажання скласти газелі, і ви його виконали. Хто може стати на заваді?
- А власна невмілість?
- А хто посміє вказати на вашу невмілість?
- Коли я складаю вірші, я перестаю бути султаном Сулей-маном. Тоді я поет, який зветься Мухіббі.
- А хто посмів розокремити великого султана і сором'язливого, задумливого Мухіббі?
Дванадцять днів султан лишався у Земуні. Звідти кораблем або по мосту часто перебирався до Белграда, полював у довколишніх лісах, дивився, як лагодять башти й мури, скликав диван, роздавав нагороди й подарунки.
Найпершим нагородив Ях'я-пашича Балі-бега, прикликавши його із Сланкаменя, за цілковите сплюндрування Срему (той спалив і зрівняв з землею городи Купиник, Митровицю, Червеч, Ілок, знищив усе живе, створив широкий пояс пустої нічийної землі). Каміння сремських міст везли тепер для лагодження поруйнованого Белграда.