безсмертну душу? Тіло моє немічне, душа моя виснажена. А це певна ознака того, що ні
тілові моєму, ні душі не пасує те, що я їм пропоную. Отой джанк-фуд, який я їм уперто
підсовую. Погано все це й невтішно. О Боже Боже мій Ти покинув мене знову так невчасно
чому Ти постійно нас покидаєш хоча ні Ти завжди поруч бо Ти всюдисущий це ми грішники
Тебе не помічаємо бо ми взагалі всього не помічаємо я занадто мало з Тобою розмовляю
Боже і взагалі це я не звертаю на Тебе уваги а не Ти на мене ах Господи мені все так важко
зрозуміти мабуть Ти мудро придумав цей світ тільки я постійно гублюся в ньому і мої речі
губляться. Губляться мої гребінці та рушники, зубні пасти й щітки, авторучки й інші потрібні
мені предмети, які ще хоч трохи полегшують моє тут перебування. Здається, мені зовсім не
допомагають ангели, яких Ти призначив мені допомагати, я не знаю, чим вони при мені
займаються, може, вони знають, чого саме мене позбавляти, надто багато вони в мене
відбирають, мені здається, що це вкрай нечесно, але їм видніше, їм завжди видніше. Ах
Господи невже я знову купила квиток не на той поїзд що мені треба і він пропаде бо в мене
часто таке буває і я знову поїду в не зовсім потрібному мені напрямку автобусом душним і
смердючим із розпанаханими кріслами як мертві плюшеві ведмеді і з вікнами що ніколи не
відчиняються і пасажири задихаються як риби на березі хапаючи ротами безбарвне повітря
пропахле бензином чоловічим та жіночим потом дешевими дезодорантами ґумовими
підошвами сандалів кедів кросівок смаженими котлетами з цибулею вершковим морозивом
підкислими від спеки полуницями Знову я кудись не туди поїду, і в кишені в мене буде
невикористаний квиток на поїзд, на який мені знову не вдалося сісти. Як нерозумно я
розпоряджаюся своїми грішми своїми речами своїм часом своїм життям усім що в мене є
хоча насправді в мене нічого немає. А те, що в мене є, воно також належить Тобі. Господи
мені цікаво за що Ти відбираєш від нас свої дари хоча якщо Ти даєш їх ні за що то певно
можеш відбирати ні за що принаймні такою мені видається Твоя божественна логіка хоча що
мені може видаватися хіба я щось тямлю у божественній логіці але просто мені іноді стає
страшно що ось бувають талановиті поети і Ти раптом відбираєш у них їхній дар і вони
перестають писати вірші і перестають говорити про світ такою дивною мовою від якої
перехоплює подих небо наді мною хитається зірки тремтять і здається зараз почнуть
осипатись як краплі з дерев після дощу чомусь вони перестають розмовляти з каменями
деревами хмарами річками та іншими водоймами або може вони й говорять тільки ті їх не
чують часом ти забираєш у співаків голос у малярів певність руки у гончарів їхню глину і
вправність пальців в інших забираєш зір забираєш слух забираєш сили забираєш упевненість
багато чого забираєш може це тому що коли в нас уже зовсім нічого не залишиться ш
думатимемо тільки про Тебе якщо зможемо тоді думати тільки я не знаю чи в усіх так вийде
підняти зір до неба і просто дивитися на Тебе не знаю чому Ти нас цим так випробовуєш
урешті-решт Ти в нас забираєш життя яке Ти нам дав тоді коли вважаєш за потрібне тільки
ми не завжди готові Тобі його віддати не завжди готові відпустити своїх друзів своїх братів
до Тебе коли Ти простягаєш по них руки. Часом ми самі хочемо позбутися цього Твого дару,
віддати нарешті Тобі це життя, бо у нас нічого з ним не виходить, тільки кажуть, що Ти не
приймаєш таких життів, кинутих Тобі під ноги, а може, приймаєш насправді? кажи іноді
зрозуміліше чого Ти від нас хочеш і не забирай у нас усього бо часом нам так потрібні наші
пам'ятки фотографії листівки записники олівці засушені листочки іграшки наші собаки у нас
так недовго жив кавказький вівчарка джура якого отруїли за те що він був дуже розумний
наші улюблені книжки фільми люди до яких ми так звикаємо може найцінніший наш дар це
ми самі і коли Ти позбавляєш нас цього дару ми перестаємо бути нас уже немає залишаються
тільки кості обтягнені шкірою залишається глина адже ми глина так Господи прах під
Твоїми ногами прах під ногами у себе і коли ми вже розсипаємося наші безсмертні душі
плачуть чому так часто плачуть наші безсмертні душі Господи?
раз два дерева три чотири вийшли звірі п'ять шість пада лист сім вісім птахи в лісі дев'ять
десять одинадцять дванадцять я колись у дитинстві як не могла заснути уночі хотіла