носовичок але я не хочу ним користуватися тому що він у мене останній хоча у кишені він у
мене вже лежить декілька місяців це точно мені його шкода тому що мені багато чого і
багато кого шкода носовичків і людей я не хочу ні про що думати надворі 35 градусів вище
нуля може навіть 38 а там де зовсім погано може бути й сорок це дуже важко щодня по
скільки градусів куди вони дивляться там у небесній канцелярії хоча здається в інших
країнах ще гірше у Франції в Італії в Іспанії у Німеччині там де пересихає ельба а також на
всьому африканському континенті і в америці північній та південній добре що я не там а тут
хоча тут мені також погано від спеки небо дуже високе і яскраве на нього важко дивитись очі
сльозяться і я починаю думати що обов'язково треба піти і купити лампочку бо у коридорі
перегоріла лампочка і якщо її не купити то там не буде світла і не буде нічого видно нікому і
мені також і якщо я її не куплю то ніхто її не купить і коли прийдуть мої друзі доведеться
зустрічати їх у темряві і вони мене не зрозуміють їм це може не сподобатися може вони
образяться і підуть геть тому обов'язково треба купити лампочку треба зробити над собою
зусилля треба зібрати волю в кулак у правий а якщо не допоможе то і в лівий і встати і
обов'язково піти по лампочку не забути взяти гроші поки що вони у мене є на лампочку мені
вистачить треба купити лампочку і хліба насущного тому що його також немає додому треба
хліба й світла може ще чогось треба але цього я не можу згадати я тільки думаю як добре що
мені не треба цигарок наприклад алкогольних напоїв від цього всього я дуже спокійно можу
відмовитися тобто мені навіть відмовлятися не треба бо мені це все взагалі ніколи не треба
воно мені ні до чого мені треба тільки лампочка та й то навіть не мені а в коридор щоб мої
друзі бачили тому що мої друзі для мене дуже важливі і хліб тому що він усім потрібен я
куплю батон і насмажу моїм друзям грінок із тертим сиром тільки спочатку треба щоб у
коридорі було видно я вкручую лампочку і тепер у коридорі світло я заплющую очі і потім
знову їх розплющую світло навколо мене залишається
я хочу тобі сказати я вже давно хочу тобі сказати тільки не так голосно треба говорити ми
одне одного все одно почуємо пахне розплавлений асфальт і тремтять пелюстки білих і
червоних гладіолусів я не знаю чому ти вирішив що треба мені подарувати гладіолуси хоча
ні я люблю гладіолуси це я просто так кажу тому що я багато чого кажу просто так не
думаючи коли розгублююсь і не знаю що сказати це насправді дуже добре що ти даруєш
мені гладіолуси що вони білі й червоні що вони від тебе руки в мене вологі це все спека
бабуся продає груші вона витирає мокре обличчя рукавом краплі поту в неї над губами я
думаю що біля неї пахне домашнім коров'ячим молоком іще від когось пахне свіжою
молодою петрушкою прянощами і пашить жаром із кіоска в якому засмаглий молодик готує
шаурму люди говорять і їхні голоси на спеці міняють свої кольори я кохаю тебе більше за
життя білі і червоні і сині квіти гойдаються навколо мене багато квітів люди впадають
хвилями у підземний перехід метро і хвилями викидає їх назовні ми здається їм заважаємо
треба було би відійти тільки ноги вростають у розплавлений асфальт більше за життя тебе
кохаю краще ми відійдемо куди нам іти з тобою руки очі плечі нігті на руках і на ногах
тремтячі повіки білки з почервонілими прожилками пушок на щоках матова шкіра темно-
коричневі цятки родимок раковина вуха краплі поту над губами губи тремтять кохаю тебе
більше за життя
Я закушую губи, я закушую губи легенько, бо вони у мене і так пошерхлі і завжди трохи
щемлять, і мені все доводиться користуватися бальзамом для губ — усі 12 місяців, бо взимку
і влітку в мене болять губи Мої знайомі навіть дивуються, бо майже щоп'ятнадцять хвилин я
починаю шукати по кишенях куртки чи наплічника тюбик бальзаму і пояснюю, що в мене
завжди шерхнуть губи, хоч яка там пора року. Мої знайомі часом співчутливо кажуть: тобі
просто не вистачає вітамінів. Мені й справді не вистачає вітамінів. І багато чого іншого мені
також не вистачає.
мама насмажить нам млинців із яблук ми будемо їсти їх зі сметаною тато зварить нам міцної
кави всім крім мами бо вона її ніколи не п'є вона п'є тільки слабенький чай або кидає у
кухоль листочки м'яти і заливає їх окропом і п'є цю зелену воду каже що так їй найкраще ми
сідаємо за стіл усі разом і за столом більше немає місця з нами також наш рудий пес це було