Стара всміхнулася, зблиснувши сліпучо-білими, найпевніше, штучними зубами.
– Ох, ні, дякую, не можу. Поспішаю. Урок. Приватні студії так виснажують, – Вероніка театрально закотила очі під лоба й розсміялася, – однак дають змогу хоч щось заробити.
Ніжно потиснувши руку старій, вона кивнула й хлопцеві:
– Побачимось!
Він кивнув у відповідь, як добрій знайомій, з удячністю за те, що допомогла зорієнтуватися в чужому місті.
Кругловида Зоряна провела Матвія крученими металевими сходами до мансарди. За п’ять хвилин він повернувся без рюкзака й умитий. Овальний стіл уже був накритий: кава, чай, бутерброди з ікрою та баликом, тістечка.
Їли вдвох. Магда Станіславівна поводилась, як великосвітська дама. Говорила тихо, ласкаво усміхаючись:
– Кави? Чаю? Любиш з цитриною, синку?
Матвій відзначив подумки, що цитриною називала лимон тільки прабабка Ядзя.
– Як батьки? Здорові?
Вона трохи незвично дивилася на нього, привітно розглядаючи, ніби милуючись. Через це хлопець дуже ніяковів, раз по раз опускаючи очі на стіл і повільно жуючи балик.
– Ти не любиш кав’яру, синку?
– Е-е-е… Люблю… Я потім.
Темно-синій, густо вкритий ледь помітними тріщинками сервіз із позолотою, як і все тут, як, зрештою, й сама господиня, був старезний. І вишукані ложечки з крученими візерунками… Мабуть, срібні… Минуле століття! Може, навіть позаминуле! І ця стара пані щодня п’є з нього свою ранкову каву. І правильно чинить: чого його берегти й жаліти? Речі міцніші за людей!
Нарешті він з’їв усе, випивши заразом три чашечки кави. Три філіжанки, як казала тітка Магда.
Подякував.
Устав.
Повільно підвелась і господиня, показавши рукою на оксамитовий диван:
– Ходи сюди, синку, поговоримо.
Матвій сів поруч неї, кінець кінцем сподіваючись дізнатися про мету своєї несподіваної подорожі. Але ровесниця динозаврів розгорнула великий шкіряний альбом із чорно-білими, точніше сказати, бурими, фотографіями й почала розповідати про давнопомерлих родичів. Хлопець слухав одним вухом. Він уперше чув ці імена, але знімки були цікаві: жінки в кумедних капелюшках, кругловиді, з маленькими ротиками, чоловіки в котелках і канотьє, студенти з однаковими кашкетами на головах. Зрідка траплялися військові у напівзнайомих Матеєві строях – може, у кіно бачив. Здебільшого вони стояли коло старих будівель, пам’ятників, фонтанів. Повз такі, здається, вони з Веронікою проїжджали, коли добиралися сюди. Але на світлинах де-не-де проглядали вивіски польською мовою.
І Матей якимсь шостим чуттям збагнув: то був зовсім інший світ, у якому жили інші люди. Але місто лишилося тим самим.
Раптом голос тітки Магди змінився:
– Це мій перший чоловік. Його звали Матей, – вона на якусь мить замовкла, а тоді повела далі: – Тебе, синку, назвали на його честь…
Її глибокі очі засяяли притлумленим, наче місячним, світлом. Ніби сказали: «Якби ти знав, як я його кохала!»
I
– Касю! Касю!.. Що ти наробила? Я питаю, що ти наробила? Я тисячу разів тобі показувала, як слід поливати ці квіти.
– Ви ж самі казали, що їх треба поливати вранці відстояною водою кімнатної температури. Я так і вчинила…
– Поливати, а не заливати все підвіконня водою! Дивись, тече на підлогу! От-от до килима добіжить! Поливати слід обережно, охайно, а не хлюпати абияк! Стасю, ходи сюди! Подивись, що наробила ця недотепа!
Пан лікар Станіслав Свідзинський з’явився в дверях у картатому халаті й капцях на босу ногу.
– Люба, я можу хоч раз прокинутися від Магдиних екзерсисів[1], а не від вашої лайки? Скільки можна? Вчора в мене був такий важкий день! Невже я не маю права прокинутися спокійно?
– Подивися на підвіконня!
– Касю, витирайте скоріше! – скомандував пан лікар і лагідно додав, уже повертаючись нагору до спальні: – Нічого, висохне.
– Висохне?! А та вода, що потрапила в шпарини? Хіба просохне? З’явиться пліснява, і підвіконня почне гнити, – тон пані докторової став прокурорським. – Касю, ви хочете знищити наш будинок?
– Вибачте. – Катерина швидко протерла підвіконня й побігла до кухні, тихенько бурмочучи: – Нічого з вашим будинком не станеться. Триста років простояв і ще стільки ж простоїть… Аби кричати…
Пані Софія критично оглянула вітальню й попрямувала до спальні, де сімейна розмова потекла далі.
– Люба, якщо тебе не задовольняє ця служниця, найми іншу.
– Іншу? За таку платню? Де ж я її візьму? Цю я вже хоч трохи чогось навчила за півроку. А з досвідом роботи та з рекомендаціями не стільки платити доведеться. Знайшов слушний час для розмови! Діти в обід приїдуть, а ти даєш мені такі безглузді поради. Господи, усе маю робити сама!
1
Екзерсис – вправа для вдосконалення техніки виконання танцю, музики (