— Ні, — відповіла вона. — Я більше такими справами не займаюсь; він просив, але я сказала «ні».
Коли вона влягалась у своєму ліжку, то думала про те, що він напише їй завтра у терміновому листі? У нього такі гарні вуста... Чи вони ще колись...
«Тринадцять янголів охороняли їх...» — мугикала Саллі в сусідній кімнаті.
«Чорт! — вибухнула Ізабель, жбурляючи подушку в дорогий нічник. Затим вкрилася холодним покривалом. — Чорт!»
Еморі досягнув мети: він увійшов до редколегії «Принстонівця». Сноби із молодших курсів були вдалим показником його успіху, ставлення до нього суттєво потепліло із наближенням клубних виборів. Їх із Томом постійно відвідували різні старшокурсники, вони незграбно вмощувались на краях столів і теревенили про що завгодно, тільки не про те, що було істинним мотивом їхнього візиту. Еморі був задоволений з напруженої уваги, зверненої на нього, і якщо візитери представляли клуб, який не дуже його цікавив, він із великим задоволенням шокував їх несподіваними запитаннями:
— Перепрошую, — ошелешив він якось одну делегацію, — який клуб, ви кажете, представляєте?
Перед представниками «Плюща» чи «Котеджу» або «Тигру» він удавав «чемного, незіпсованого і простодушного хлопця», ніяковів, ніби не здогадуючись, чому вони прийшли.
Коли настав ранок вирішального дня на початку березня, весь кампус охопила якась загальна істерія. А вони з Алеком Коннед-жем прокралися в «Котедж» і спостерігали, як їхні одногрупники раптом усі наче схибнулися.
Були там і групи ренегатів — вони перебігали із клубу в клуб; були й такі, що зазнайомились два-три дні, і вже були друзями. Вони слізно благали, щоб їх зарахували до якогось клубу; спливали тут старі, замовчувані конфлікти саме тієї хвилини, коли новий кандидат пригадував комусь першокурсні кпини. Нікому невідомі студенти, які набрали необхідну кількість таких жаданих голосів, раптом робилися поважними персонами; а ті, про кого говорили «у них все гаразд», довідувались, що в них є приховані вороги, і їх раптом викинули на берег і там полишили. Чимало лунало й розмов про те, щоб залишити університет.
Серед своїх однокурсників Еморі бачив і таких, кого сторонилися тільки за те, що вони «носили зелений капелюх», «одягалися, як манекени в поганого кравця» або «напились якось, як негоже джентльменам, прости Господи!», й узагалі через якісь незбагненні причини, відомі тільки тим, хто вигадував усі нісенітниці.
Кульмінацією цієї всеохопної вакханалії «товариськості» стала грандіозна вечірка в Нассау Інн, де пунш лився із велетенських чаш, і весь зал перетворився на шалене галасливе дійство із вихору облич.
— Привіт, Діббі, вітаннячко!
— Молодчина, Том, ти зібрав багато голосів у «Капелюсі»!
— Чуєш, Керрі...
— Ага, Керрі, я чув, ти пішов у «Тигр» разом зі всіма штангістами?
— Точно! А що мені робити в «Котеджі» — в цьому раю для донжуанів?
— Кажуть, Овертон зомлів, коли його прийняли в «Плющ». Ти гадаєш, він першого дня зареєструвався? Дзуськи, рвонув у Мюррей-Додж Холл велосипедом — перевіряти, чи не помилився хто.
— А ти, старий чортяко, як потрапив у «Капелюх»?
— Вітання!
— Навзаєм. Кажуть, ти там зібрав добру масовку...
Коли бар зачинився, вечірка розпалась на невеликі групи і розтеклась, горлаючи, по вкритому снігом кампусу. Усі ще перебували у чудернацькому настрої: снобізм і напруга нарешті були позаду, і можна робити що забажаєш упродовж наступних двох років.
Набагато пізніше Еморі згадував цю весну другого курсу як найщасливішу пору свого життя. Його думки були в повній гармонії із реальністю; він хотів лише плисти за течією, мріяти і насолоджуватись спілкуванням із десятками нових друзів у ці прекрасні квітневі вечори.
Якось ранком до нього забіг Алек Коннедж. Прокидаючись, він побачив, як крізь вікно ввірвалось сонце, освітлюючи Кембел-Холл у його величній красі.
— Гей, вставай, чуєш, Первородний Гріх? Хутчій збирай себе докупи! Щоб був через півгодини біля Ренвіка! Хтось, вочевидь, роздобув машину. — Він зняв кришку бюрка і акуратно прилаштував на ліжку — з купою нотаток і вирізок невеликих статей.
— Це ти поцупив машину? — іронічно запитав Еморі.
— Узяв у тимчасове користування для цільового використання! А будеш таким занудою — нікуди не поїдеш!
— Я, мабуть, іще посплю... — позіхнув Еморі, підводячись на ліжку, щоб дотягнутись по сигарету.
— Ти що — спати?
— А чом би й ні? У мене пара о пів на дванадцяту...