Марта позирнула на Свида. Той кивнув, сказавши:
— Домовилися. Отже, товариство, прошу вибачити, я вас покидаю.
Свид вискочив, лишивши Марту ні в сих ні в тих. Запала незручна мовчанка. Полянський немовби насолоджувався нею, дивлячись просто себе усміхненими очима. Запалив цигарку, простягнув пачку письменникові, але той відмовився, і Полянський поклав цигарки до кишені.
— Негода, — промовив він, силувано зітхнувши, напівсерйозно, напівглумливо.
— "Сільський господар" пише, що дощі перепадатимуть до середини грудня, — сказала Марта.
— Ніколи не почуваю себе так погано, як восени, — озвався Грушевич. — Несила написати сторінку. Може, це й добре. Декотрі мої собраття вважають, що треба себе примушувати до щоденної праці. У мене це не виходить.
Він ще розповів кілька анекдотів про письменників, і на цьому візит "діячів" закінчився. Полянський випровадив їх за двері і запросив Марту сісти.
— Ви не раді, бачу.
— Готова затанцювати, — сказала Марта з іронією.
— Вони мають деяку рацію, Мартусю.
— Навіть!
— Коли я поясню свою думку, ви здивуєтеся і заперечите мій розвідницький хист. Проте я розтлумачу її вам. Деукраїнізація проводиться за планом створення санітарного кордону з червоною Росією. Чимось перешкодити — лиш одна можливість: розпочати кампанію про те, що її немає, що це брехня, як намагалися спровокувати на це Товариство білоруської школи[90]. Ось все, що я мав сказати. Як бачите, мій фах не відкидає таких засобів, як одвертість. Можна б умовкнути, але кортить похвалитися. Розвідники — гостріші політики, ніж державні мужі. Ми мусимо аналізувати все. Розумієте, пані Марто, — все! Інакше розвідник провалюється і його чекають жахливі неприємності. В гіршому разі — смерть, в ліпшому — довічне ув’язнення разом з таємницями, які він знає. Можуть бути поодинокі винятки. Розвідник, що чимось себе видав, дає підписку, і його відпускають. Це різновид смерті. Розвідника готують десять, п’ятнадцять років, він володіє добрим десятком мов, кільканадцятьма професіями. Та чим лише його не напихають! Виникає така конституція людини, яку слід знищувати хоча б тому, що вона нездатна без діла існувати і стане працювати самостійно не на користь своїх господарів. Звичайно, мовиться про розвідників, а не шпиків. Вам не треба знати, кому я завдячую життям, але мене лишили з умовою, що я займуся журналістикою: я їх переконав, що завжди мріяв про цю роботу, люблю щось розплутувати, вигадувати, перевіряти версії, заплутувати… — Полянський засміявся. — Після провалу розвідника намагається вбити сама дійсність, весь стрій людських стосунків. Та я так уже розмалював вам свою професію, що ви й ворога відрадите від неї. Між іншим, поневоленим країнам розвідники потрібні передовсім.
— Ви були в Росії? — запитала Марта.
— Там мене викрили… Успіх будь-якого державного заходу полягає в тому, чи його здійснюють своєчасно. Хто перший починає, знаючи таємниці сусідів і суперників, хто перший зупиняється, чи вдасть, що припустився помилки, чи навіть покається перед всесвітом — той бере гору. Але, повторюю, для цього треба все про всіх знати, треба вміти аналізувати як своє становище, так і чуже. Розвідка дає урядові готовий спектр… Гм-м-м, — Полянський знову осміхнувся. — Провалившись у Росії, я стаю рапсодом свого фаху. Вам надокучило?
— Що ви! — заперечила Марта майже тим самим тоном, яким казала: "Олесю, перестань мене мучити".
— Ми фанатики свого діла, а фанатики ніколи не були приємними… Розвідників, Мартусю, знищує саме життя. Від нас одбиваються руками і ногами. Ого, як Свид мене не хотів. — Після паузи Полянський мовби про себе мовив: — Дрібненький, хитренький чоловічок.
— Боїться розумної секретарки, не те що розвідника.
— Хочете, я вам коли-небудь розповім, як маленька, немічна країна завдяки розвідці тримає на відстані могутніх сусідів?
— А як це виглядає без деталей?
— Просто. Маленька країна вивчила недуги потужних супротивників… Та про це колись. А вам не здається, що вас, галичан, хочуть закувати у "залізні клямри" безпеки перед соціалізмом?
— Психологічно зламати?
— Так, Мартусю. Хоч я — поляк, але кажу про це відверто. Я не втратив глузду.
Є люди, думала Марта, з якими легко не тому, що вони прості і щирі. Життя зробило їх гнучкими. Попри завантаженість вони приступні і вміють розрядити найскладнішу ситуацію. І Полянський умів пристосуватися, не докладаючи зусиль: непомітно, весело, користуючись лише настроєм співбесідника.
90
Товариство білоруської школи — культурно-освітня організація трудящих Західної Білорусії. Виникла в 1921 р. Об’єднувала до 20 тисяч членів. Вела боротьбу за створення шкіл, читалень, народних клубів, за поширення газет. Правителі Польщі всіляко гальмували активність товариства, арештовували його активістів, а в 1927 р. заборонили.