Дашкевичка витерла долонями сльози і поміж стіною та ослонами стала пробиратися до виходу. Юрій кивнув їй, мовляв, ідіть відпочивати, на сьогодні з вас вистачить.
— Молодчина! — зворушено мовив Августак. Поки гості співали, він неначе зсохся вщент і ще більше врісся сам у себе.
Губріх сказав, що він ніколи такої "насолоди співом" не звідував.
— Самі думки і сподівання, — додав він, зчудовано знизуючи плечима. — Das Dichten und Trachten… Охоплює якийсь такий настрій, ніби злітаєш в голубе небо і, як Богові, тобі підвладний весь світ. Так, так. Nemen Sie, wie Sie wollen — розумійте як хочете — але саме так на мене подіяли ваші чари. Ви чаклун, пане Федькович, обов’язково навчіть співати моїх дівчаток і хлопців. — До вчительки: — І ви неперевершена, пані…
— Стефа Попович, — назвалася вчителька.
— Омелянова сестра? — спитав Федькович. Вчителька, сміючись, заперечливо покрутила головою:
— Батьки наші такого понамикичували в житті!.. Я його племінниця щонайменше в Адамовому хресті, і ми собі ровесники.
— А ви знаєте, панове, що Фредерік Шопен застосовував у своїх творах мелодику українських дум і коломийок? — перервав подальше знайомство з учителькою Августак.
— Так, — озвався Федькович. — У щоденнику Степана Витвицького Шопен написав пісню "Думка" до тексту Богдана Залеського, якого я вам перед цим читав. Парафразою української народної пісні є також "думка" на слова Залеського "Рік кохались, а рік не бачились". Та й у багатьох ноктюрнах композитора відчувається вплив наших пісенних елементів. Велику, популярність у Європі, зокрема в Австрії, має пісня їхав козак за Дунай". Мабуть, вона передалася, — Федькович злегка вклонився Августаку, — завдяки варіаціям для фортепіано Францішка Ліста. Мелодію пісні невдовзі використав у своїх фортепіанних варіаціях Карл Вебер, цю ж пісню для голосу з фортепіано обробив великий Бетховен.
— Ви щойно згадали Витвицького, пане Федькович, — звернулася Стефанія Попович. — Він був композитором і піаністом, народився на Волині? І вів класи фортепіано та ансамблю в Київському інституті шляхетних дівчат?..
— Ні, — розсміявся Федькович, а вслід за ним Августак і Губріх (вчителька була старою дівицею). — Шопен знався із Степаном Витвицьким, поетом. Є відомі рядки Залеського, звернені до Витвицького, де згадуються Шопен і музичний критик Маврикій Мохнацькии:
Stefanie, serce mdleje: Warszawcy dwaj muzycy — Tych nocy czarodzieje Szopenek і Maurycy[139].
— Браво! — вигукнув улещений Августак. — Вельми дякую, пане Федькович. Дякую за честь, яку ви склали моїй вітчизні.
— Але ми хочемо почути оригінальні поезії пана Федьковича, — наполягала Стефанія Попович.
— Дозвольте, трохи згодом, — попросився поет. — Я бачу, що деякі гості збираються прощатися.
Іваницького він ублагав залишитися, сторонських священиків відпровадив аж за браму. Меланію і Дияконовичку відіслав до комірки мити тарелі: він не відмовився від наміру закликати в гості довколишніх сусідів. Юлія Дияконович з Павлиною Волянською виносили до кухні недоїдки і порожні пляшки, розмовляли і перекидалися між собою жартами, як давно знайомі. "Нехай порядкують, — подумав Федькович. — Подивимося, на котру з них мати накине оком".
Гості ще походжали по осідку. Він споглядав їх у вікні й стиха пощипував струни кобзи. Стефанія Попович гортала в кутку якусь книжку. Уловивши мелодію, почала неголосно підспівувати:
"Мабуть, мені не вдасться збудувати ту самоту думок і праці, про яку я так довго мріяв. — Надворі дрібненькою осипкою сіявся сніжок. Федькович зняв окуляри: перед очима засіріла непроглядна стіна. — Читаючи Гете, я мріяв потайсвіту написати драму для читання самому собі, мучила жадоба самопоклоніння… Але ж це смерть. In Namen der Wahrheit? Ні, не в ім’я істини. Самопоклоніння в ім’я смерті. Langen und bangen! (Жадати і боятися!) Auf Tod und Leben! (Не на життя, а на смерть!) Um Tod finden! (І знайти смерть!) Годі. Треба скоритися неминучому. Що я їм прочитаю? Один з панегіриків для Емілії? Атож! Для початку!"
139
Стефане, серце мліє: Варшавські два музики — Вечірні чародії Шопенек і Маврикій (польськ.).