"Боже! — зітхнув Федькович. — Навіщо ти так вчинив, що я все втратив? Тепер я не маю не тільки кого послухати, а й кому що мовити. З Нарівняком — лиш випити чарку, позгадувати рекрутчину і заспівати щось до сліз тужливе. Чому я караюся весь вік без провини? Нойбауер хоч має через що страждати. Він збунтував провінцію глухонімих і попівський мотлох. А я мучуся задарма".
Він з гіркотою думав, що взявся за багато справ, але нічого не довершив. Лессінг відкрив для німців Шекспіра. Він, Федькович, хотів було перекласти твори великого драматурга для свого народу, та прокляте, недолуге язичіє тільки спотворює ті шедеври. Знову писати німецькою? Шіллер писав про німців, переносячи місце дії в інші країни й інші часи. А йому писати про свій народ, переносячи дію в німецькі краї? Німці мають великих німців, і правду казав Кобилянський, що він їм не стане рівнею. Як недавній вбивця, мобілізований троном до походів на чужі народи, він так само, як Шіллер, навіть з більшим почуттям, бо від каяття та усвідомлення свого рабського становища, міг би закликати: "Обнімітеся, мільйони! Злийтесь в радості одній!" Ні. Його голос не зазвучить з Дев’ятої симфонії, і нема притулку його мирній душі, нема волі його думкам, навіть у мріях немає для нього свободи. Не даровано тобі долею піднятися над собою ні на вершечок. Ти ніхто, Федьковичу! Ніхто!
… Хотілось би перекласти й "Пісню про дзвін", й "Орлеанську діву", і "Вільгельма Телля". О вибач, Шіллере, я німий. Вибачте, смереки, ви розмовляєте людською мовою, а я людської не чув і не знаю. Обидва полюси моїх прагнень під вічною кригою. Світ не стає мрією, а мрія — світом, дорогий Новалісе[153]. Я лиш у смерті відчуваю оновлення, та, мабуть, в іншому світі теж залишуся ніким. Від друзів мене відірвали силоміць, а одиноким борцем не стану ні тут, ні там, як не став ним Клейст[154]. Твій тріумф закінчився в ту мить, коли ти був зачатий в утробі матері. Ти вмер, як усі її діти.
На жаль, Федькович зовсім не знав Генріха Гейне. Ернст Нойбауер, можливо, з якихось принципових чи власних мотивів не познайомив його з творами видатного поета. Жаль, що не читав Федькович зимової казки Гейне "Німеччина":
Не знав він ще, на жаль, і Шевченкового:
Він топився у каламутних потоках меланхолії: сильний — і майже немічний, збагачений досвідом та знаннями — й пригнічено-отупілий, багатий поверненою вітчизною — і до краю самотній, безрідний, безрадний, як немовля.
10 травня 1864 року
Відсвяткувавши Великодні, Семен Нарівняк від’їхав у Галичину. Він і слухати не захотів Федьковичевої ради лишитися в нього назавжди, хоч поет переконував, що запише йому весь маєток після себе, бо одружуватись не буде — другої Емілії на світі нема. Нарівняк сурмив кущуваті брови й сопів: він сам опікся, Федьковичевим сватом не пішов би навіть до тої превелеби — Емілії. Отож від’їхав — і ніби між чистою сторінкою та Вавилоном нічого не було.
154
Німецький пост і філософ, представник раннього романтизму. Справжнє прізвище — Фрідріх фон Гандерберг. За філософськими поглядами — об’єктивний ідеаліст. Звеличував поезію як найглибшу, первісну силу життя.