Синьйора Кап. Це ж їй, здається, повних чотирнадцять.
Мамка Я чотирнадцять дам зубів своїх,-
Дарма, що маю їх лише чотири,-
Що їй іще не повних чотирнадцять.
До свята жнив ще скільки залишилось?
Синьйора Кап. Ще тижнів зо два, може, трохи більше.
Мамка Чи два, чи й більше - тільки знаю я,
Що буде чотирнадцять їй на Петра.
Вона й Сусанна - царство їй небесне -
Однолітки. Сусанну бог прибрав:
До мене надто доброю була.
Тож я й кажу, що саме в ніч під Петра
Джульєтті виповниться чотирнадцять.
Так, далебі! Я добре пам’ятаю:
Від землетрусу збігло одинадцять,
В той день я відлучила від грудей
її, маленьку. Зроду не забуду
Я дня того - ні дня того, ні року.
Я полином собі соски натерла
И сиджу на сонці під голубником.
Ви в Мантуї тоді були з синьйором.
Так, так! Я пам’ятаю все докладно!
Тож я й кажу, як наше немовля
Гіркий полин з сосків покуштувало
й відчуло гіркоту,- дитя дурненьке -
Розсердилось, манюнє, й - геть сосок.
Аж враз - торох! Згойднувся голубник.
Я кинулась тікати.
Ось саме одинадцять років тому.
Вона тоді вже зводилась на ніжки.
Ба, ні! Ось хрест святий! Вже тупцювала
І бігала, маленька, перевальцем,
За день до того ґулю ще набила.
Муж - упокоїть хай господь його! -
Веселий був небіжчик, взяв дитину:
«Ай-ай! Ти,- каже,- впала на обличчя?
Порозумнієш - падатимеш навзнак.
Так? Правда ж, крихітко?» А це дурнятко -
Мадонною клянусь! - відразу стихло.
Утерло слізоньки та й каже: «Так…»
Ото сміха! Я жарту не забуду,
Хоч би мені ще жити сотню літ.
«Так? Правда ж, крихітко?» - спитався він.
Воно ж, дурнятко, стихло й каже; «Так…»
Синьйора Кап. Та годі вже, прошу тебе, замовкни.
Мамка Даруйте, пані… Сміх мене бере,
Коли згадаю раптом, як дитина
Утерла слізоньки та й каже: «Так…»
Аж зирк - а в неї ґуля на чолі
Не менша, ніж те півняче яєчко.
Забилась так і плакала так гірко.
«Ай! - каже муж.- Ти впала на обличчя?
Як виростеш - на спинку будеш падать.
Так? Правда ж, крихітко?» їй-богу. Враз
Вона сказала тихо: «Так»,- і змовкла…
Джульєтта Замовкни й ти, прошу тебе я, няню.
Мамка Ну, добре вже, мовчу, господь з тобою.
Миліших я не няньчила дітей.
Якщо діждуся ще твого весілля,
То вже нічого більше й не бажаю.
Синьйора Кап. Весілля, так. Поговорить про це
Хотіла я. Скажи мені, Джульетто,
Чи маєш ти бажання стать до шлюбу?
Джульєтта Про честь таку я ще й не мрію, мамо.
Мамка Про честь! Якби тебе не годувала,
Сказала б: розум з молоком всмоктала.
Синьйора Кап. То час уже подумати про шлюб.
У нас в Вероні є шляхетні дами,
Молодші ще за тебе, а вже мами.
Та я й сама давно в твої літа
Була вже матір’ю. Отож, коротше,
Паріс шляхетний сватає тебе.
Мамка Ох, панночко! Який то молодик!
Такого в цілім світі не знайти…
Ну й кавалер! Як лялька з воску лита.
Синьйора Кап. Найкраща квітка в квітниках Верони.
Мамка Так, квітка й справді. Квітка прехороша.
Синьйора Кап. Що скажеш ти? Чи він тобі до серця?
На святі нині буде він у нас.
Читай в лиці Паріса, як у книзі,
Принади, писані пером краси;
Всі риси ти уважно роздивись -
В них ум і чарівна краса злились;
Що невиразне в книзі тій спіткаєш,
Те в погляді ясному прочитаєш.
Кохання книга гарна і яскрава,
Бракує їй тепер лише оправи.
Як рибі справжня глибина, так само
Прихованій красі потрібна рама.
В очах людей сіяє книги слава,
Що золоті слова в ній і оправа.
Розділиш все, що є в його судьбі,
Не зменшишся від цього, далебі.
Мамка Не зменшиться, а зробиться велика:
Повнішає жона від чоловіка.
Синьйора Кап. Як дивишся ти на його любов?
Джульєтта Я подивлюсь, чи погляд гріє кров…
Дивитися дозволю я очам
Лиш доти, доки бажано це вам.
Входить слуга.
Слуга Синьйоро, гості прибули, вечеря на столі; на вас
чекають, синьйорину шукають, мамку в буфетній проклинають, і
все шкереберть іде. Я мушу бігти туди прислуговувати. Благаю
вас, будьте ласкаві, з’явіться негайно.
Синьйора Кап. Уже йдемо! Джульєтто, граф чекає.
Мамка Ходім! Там серце графове тріпоче.
По любих днях стрічай солодкі ночі.
Виходять.
СЦЕНА 4
Вулиця.
Входять Роме о, Меркуціо, Бенволіо, з п’ятьма чи шістьма
іншими масками, слуги зі смолоскипами.
Ромео Чи скажеш для пояснення промову,
Чи, може, так, без виправдання ввійдем?
Бенволіо Ні, пишномовність нині вже не в моді.
Обійдемося ми й без Купідона
З пов’язкою на лобі та з чудним