— Боже мій! Певно, сестри погубили мого друга милого!
Миттю зібралася й пішла з дому. Побігла до кузні, викувала собі три пари залізних черевиків та три посохи чавунних, запаслася трьома кам’яними проскурами й вирушила в дорогу — шукати Фініста — ясного сокола.
Ішла-ішла, пару черевиків стоптала, чавунний посох зламала і кам’яну проскуру зжувала; приходить до хатинки і стукає:
— Господарю і господине! Прихистіть мене на ніч.
Відповідає бабуся:
— Ласкаво просимо, красна дівчино! Куди йдеш, голубко?
— Ой, бабусю! Шукаю Фініста — ясного сокола.
— Ну, красна дівчино, далеко ж тобі шукати буде!
Уранці каже бабця:
— Іди тепер до моєї середульшої сестри, вона тебе добра навчить; а ось тобі мій подарунок: срібне денце, золоте веретенце; почнеш мичку[10] прясти — золота нитка потягнеться. — Потім узяла клубочок, покотила його по дорозі й наказала за ним слідом іти. — Куди клубочок покотиться — туди й прямуй!
Дівиця подякувала старенькій і пішла за клубочком.
Скоро чи ні, а друга пара черевиків стоптана, другий посох зламаний, ще одна кам’яна проскура зжована; нарешті прикотився клубочок до хатини. Вона постукала:
— Добрі люди! Прихистіть на ніч красну дівчину.
— Ласкаво просимо! — відповідає бабуся. — Куди йдеш, красна дівчино?
— Шукаю, бабусю, Фініста — ясного сокола.
— Далеко ж тобі шукати доведеться!
Уранці дає їй бабуся срібну тарілочку і золоте яєчко та посилає до своєї старшої сестри: вона-бо знає, де знайти Фініста — ясного сокола!
Попрощалась красна дівчина з бабусею і пішла в путь-дорогу; ішла-ішла, третя пара черевиків стоптана, третій посох зламаний і остання проскура зжована — прикотився клубочок до хатинки. Стукає і каже мандрівниця:
— Добрі люди! Прихистіть на ніч красну дівчину.
Знову вийшла бабуся:
— Заходь, голубко! Ласкаво прошу! Звідки йдеш і куди прямуєш?
— Шукаю, бабусю, Фініста — ясного сокола.
— Ой, важко, важко відшукати його! Він живе тепер в отакому-то містечку, із проскурничиною[11] дочкою там одружився.
Уранці каже бабуся красній дівчині:
— Ось тобі подарунок: золоті п’яльця та голочка; ти тільки п’яльця тримай, а голочка сама вишиватиме. Ну, тепер іди з Богом і наймися до проскурниці на роботу.
Сказано — зроблено. Прийшла красна дівчина на проскурничин двір і найнялася в робітниці. Робота в неї так і кипить у руках: і піч топить, і воду носить, і обід варить. Проскурниця дивиться і радіє:
— Слава Богу! — каже своїй дочці. — Нажили собі робітницю й услужливу й добру: без наказу все робить!
А красна дівчина, закінчивши господарську роботу, взяла срібне денце, золоте веретенце й сіла прясти: пряде — із мички нитка тягнеться, нитка не проста, а з чистого золота. Побачила це проскурничина дочка:
— Ой, красна дівчино! Чи не продаси мені свою забаву?
— Певно, продам!
— А яка ціна?
— Дозволь із твоїм чоловіком ніч перебути.
Проскурничина дочка погодилась. «Не біда! — думає. — Адже чоловіка можна сонним зіллям напоїти, а з цим веретенцем ми з матінкою озолотимося!»
А Фініста — ясного сокола вдома не було; весь день гуляв попід хмарами, тільки ввечері повернувся. Сіли вечеряти; крана дівчина подає на стіл наїдки та все на нього поглядає, а він, добрий молодець, і не впізнає її. Проскурничина дочка підсипала Фіністу — ясному соколу сонного зілля в напиток, поклала його спати й каже робітниці:
— Іди до нього у світлицю та мух відганяй!
От красна дівчина відганяє мух, а сама слізно плаче:
— Прокинься-пробудися, Фіністе — ясний соколе! Я, красна дівчина, до тебе прийшла; три чавунних посохи зламала, три пари черевиків залізних стоптала, три проскури кам’яних зжувала та все тебе, милого, шукала!
А Фініст спить, нічого не чує; так і ніч минула.
Наступного дня робітниця взяла срібну тарілочку і качає по ній золотим яєчком: багато золотих яєць накачала! Побачила проскурничина дочка.
— Продай, — каже, — мені забаву!
— Гаразд, купи.
— А яка ціна?
— Дозволь із твоїм чоловіком ще одну ніч перебути.
— Гаразд, я згодна!
А Фініст — ясний сокіл знову весь день гуляв попід хмарами, додому прилетів тільки ввечері. Сіли вечеряти, красна дівчина подає наїдки та все на нього поглядає, а він ніби ніколи й не знав її. Знову проскурничина дочка напоїла його сонним зіллям, поклала спати і послала робітницю мух відганяти. І цього разу, хоч як плакала, хоч як будила його красна дівчина, він проспав до ранку й нічого не чув.