Лех полюбляв оповідки про своїх пташок. Я жадібно слухав кожне його слово. Дізнався, що зграї лелек зазвичай прилітають з-за далеких океанів на день Святого Юзефа[9] і залишаються в селі, поки Святий Бартоломій[10] не зажене жердинами для хмелю всіх жаб у болото. Грязюка набивається жабам у роти, і лелеки, не чуючи їхнього квакання, нічого не можуть вполювати, тож відлітають. Лелеки приносять щастя мешканцям будинків, на яких в’ють гнізда.
Лех був єдиною в окрузі людиною, що знала, як заздалегідь приготувати лелече гніздо, а в цих гніздах завжди ховалися тенета. За таке будівництво чоловік брав гарну платню, тож лише найзаможніші селяни могли дозволити собі скористатися його послугами.
До зведення нового гнізда птахолов ставився надзвичайно розважливо. Спершу він встановлював на середині обраного даху борону, створюючи основу для майбутньої домівки. Вона завжди трохи хилилася на захід, щоб панівні вітри не завдали великих збитків. Потім Лех наполовину забивав до борони довгі цвяхи, що мали послужити опорою для гілочок і сіна, які лелеки назбирають самостійно. Перед прильотом птахів чоловік прив’язував до центру борони великий шматок червоної тканини, щоб привернути увагу лелек.
Усі чудово знали, що побачений навесні в польоті перший лелека віщує удачу, однак якщо побачений першим навесні лелека сидів, це обіцяло цілий рік негараздів та халеп. А ще лелеки мали свідчення про все, що відбувалося в селі. Вони ніколи не поверталися на дах, під яким за їхньої відсутності стався якийсь злочин або люди жили у гріху.
Це були дивні птахи. Лех розповідав мені, як його якось дзьобнула самичка, що сиділа на яйцях, коли він спробував поправити гніздо. Тоді він помстився, підклавши їй одне гусяче яйце. Коли вилупилися пташенята, лелеки зачудовано розглядали своє потомство. Один із дітлахів виявився коротконогим потворою з пласким дзьобом. Батько Лелека звинуватив дружину у зраді й хотів негайно вбити позашлюбне пташеня. Матір Лелека відчувала, що малюка слід залишити в гнізді. Родинна сварка тривала кілька днів. Урешті-решт самичка вирішила самостійно врятувати життя гусеняті й обережно спустила його на солом’яну покрівлю, з якої той цілий і неушкоджений впав на якусь копицю.
Може здатися, наче справа владналася і шлюбна гармонія нарешті поновилася. Однак коли настав час відлітати у вирій, лелеки, як завжди, зібралися на нараду. Після обговорення птахи вирішили, що самичка винна у зраді й не заслужила права супроводжувати свого чоловіка. Вирок належним чином виконали. Перш ніж злетіти своїм бездоганним клином, птахи накинулися на віроломну дружину дзьобами та крилами. Мертва птаха впала на землю поруч із будинком під солом’яною покрівлею, на якій раніше жила. А біля її тіла селяни знайшли гидке гусеня, що плакало гіркими сльозами.
Ластівки теж жили цікавим життям. Улюблені пташки Діви Марії приносили на своїх крилах весну і радість. Восени вони мусили летіти подалі від людських поселень і влаштовуватися, сонні та стомлені, у заростях очерету на віддалених озерах. Лех казав, що вони відпочивають на очереті, аж поки той не зламається під вагою їхніх тіл, скинувши пташок у воду. Цілу зиму вони залишалися під водою, у своїх безпечних крижаних хатках.
Голос зозулі міг знаменувати різні речі. Зачувши його навесні вперше, слід було негайно почати дзеленькотіти монетами в кишенях і рахувати всі свої гроші, щоб цілий рік їх було не менше. Злодіям слід було ретельно запам’ятати, коли вони вперше почули цього року зозулиний крик. Якщо це ставалося до появи листя на деревах, краще їм забути про свої грабіжницькі плани, які тепер були приречені на невдачу.
Зозуль Лех полюбляв особливо. Він уважав їх людьми, що перекинулися птахами — шляхтичами, які марно благають Бога повернути їм людську подобу. Свідченням їхнього шляхетного походження він вважав те, як ці птахи вирощують своїх пташенят. Зозулі, казав він, ніколи не виховують своє потомство самі. Натомість вони наймають трясогузок, які годують і доглядають за малятами, а самі продовжують літати лісом і молити Бога, щоб він знову обернув їх на багатіїв.
До кажанів Лех ставився з огидою, вважаючи їх наполовину птахами, наполовину мишами. Він називав їх посланцями нечистої сили, що шукають свіжих жертв, і був переконаний, що, заплутавшись у людському волоссі, тваринки можуть наповнити мозок гріховними бажаннями. Утім навіть із кажанів був якийсь зиск. Якось Лех упіймав одного сіткою і поклав на мурашник за домом. Наступного ранку знайшов там лише білі кісточки. Тоді чоловік ретельно зібрав увесь скелет, а собі на груди повісив вилочку. Перетерши решту кісток на порошок, він змішав його з чаркою горілки і дав випити коханій жінці. Тепер, казав він, вона бажатиме його ще більше.