— То ти залишилася тут, — мовила Ей.Дж.М.
— Так, — кивнула Ґрета. — Своїх дітей я виховала у цьому будинку.
Запала мовчанка. Було зрозуміло, що Ей.Дж.М. не збиралась розпитувати сестру про її дітей.
— Школу закрили? — нарешті запитала вона.
— О, багато років тому! Тепер там житловий будинок... гадаю, це у сімдесятих сталося. Невдовзі після маминої смерті.
Ей.Дж.М. не квапилася виходити з упертої мовчанки. «Навіщо вона сюди приїхала?» — не міг втямити я. Якщо вона не мала бажання бачити сестру і разом з нею згадувати минуле, то чому проголосувала за подорож до Німеччини? Бо Ей.Дж.М. явно не цікавило ніщо зі сказаного Ґретою про її родину.
— А знаєш, я дізналася, хто нас виказав. У аґенції, яка відрядила ту американську леді... То була наша сусідка, фрау Веберн, ти її пам’ятаєш? Її чоловік був комуністом...
Ей.Дж.М. ніяк не відреагувала.
— Тато повернувся у 46-му, — мовила Ґрета, і бабуся Седі енергійно закивала головою, заохочуючи її продовжувати, попри вперту мовчанку Ей.Дж.М. — До того він рік провів у полоні в росіян. Мама сказала йому, що ви з Йоганном зникли, і він усю ніч плакав. Потім він довго працював учителем в нашій школі, став її директором, а у шістдесятих став мером, так і вийшов на пенсію. Але дідусь, він... так і не повернувся з... ну, ти знаєш... з тієї лікарні...
Я слухав усе, що белькотіла рожева товстуха, і дбайливо складав у дальньому вільному куточку свого мозку, щоб використати коли-небудь згодом — ніщо не мало залишатися поза моїм процесом пізнання світу, однак наразі я не розумів геть нічого, а та, кому Ґрета все це розповідала (тобто Ей.Дж.М.) її навіть не слухала. Ба більше — вона зробила нечуване: запалила сигару за столом, коли всі ще їли. Та ніхто не наважився дорікнути їй, навіть мама, бо ми були в гостях.
Запала тиша. Тато ледь чутно зригнув — через усе те пиво, яке вживав з моменту посадки, — і я помітив, як мама легенько вдарила його ногою під столом.
— Крістіно, я стежила за твоєю кар’єрою, — нарешті мовила Ґрета, вирішивши спробувати іншу тактику, щоб розтопити незбагненну кригу в погляді сестри. — У мене є майже всі твої диски. Дивись!
І вона махнула рукою в бік дисків, і всі подивились туди — всі, крім Ей.Дж.М.
І знову запала тиша.
Бабуся Седі вирішила втрутитися, щоб розрядити атмосферу.
— Ґрето, досить підступно було з твого боку підсунути мені свинячі ковбаси!
— Господи Боже! Я ненавмисне!
— Та ні, я жартую! Мені є чим підживитися, — з цими словами бабуся Седі нагатила на свою тарілку другу гору картопляного салату.
— Крістіно, не хочеш трохи... Leberwurst[9]? — запитала Ґрета. Та Ей.Дж.М. відмахнулася сигарою від її пропозиції, і тоді Ґрета впевненішим тоном заявила: — Ви повірите, що оця тендітна жінка хотіла працювати в цирку Товстухою?
Батьки розсміялися, хоча і вони, і я вже сотні разів чули цю історію.
— А от я, — з повним ротом пробурмотіла бабуся Седі, — нині з повним правом могла б претендувати на цю роботу!
Тут розсміялись усі, а я подумав, що, дивлячись на величезне тіло Седі, важко повірити, що воно вийшло з тіла Ерри — хирлявого й маленького, мов у ельфа.
— А де великий годинник? — раптом запитала Ей.Дж.М. — Отам, у кутку... висів такий гарний годинник...
Знову запала тиша. Цього разу ми з мамою перезирнулися, бо ця тиша була справді дивною.
— А ти не пам’ятаєш? — здивовано мовила Ґрета. — Його ж дідусь розбив...
— Невже? Розбив? Ні, не пам’ятаю...
— Дивно, як ти могла... це ж було того дня, як... він усе побив, усе!.. Невже справді не пам’ятаєш?
— Ні, мені дуже шкода. Звідтоді я прожила чимало інших життів. І спогади про те життя... щонайменше уривчасті... Не забувай, що я молодша за тебе. Тобі тоді було... скільки? Років десять? Тоді, наприкінці війни... А мені було лише шість з половиною. Істотна різниця.