Коли я був іще зовсім маленький і тато працював у Лоді в офісі, де зарплатня була невелика, однак не треба було чотири години на день витрачати на дорогу, він щодня сам вкладав мене до ліжечка, співав пісеньку і легенько ляскав по сідничках — колись так з ним чинив його батько. Тепер, коли він пізно повертається з роботи, я вже сплю, тож пісеньок тато мені не співає, та я знаю, що любить він мене не менше, ніж тоді, просто він змушений тяжко гарувати, щоб ми зберігали гідний рівень життя і відшкодовували іпотеку за будинок з двома гаражами в одному з найпрестижніших даунтаунів Каліфорнії. Мама каже, що я мав би пишатися цим.
Тоді, коли він іще співав мені на ніч, моєю улюбленою пісенькою була ось ця — «Сухі кістки»:
І тато ляскав мене долонею, підіймаючись із кінчиків пальців на ногах до потилиці, з кожним рядком підвищуючи голос, потім хутко змінював тон і спускався тим самим шляхом. Я це обожнював — тому щоразу, як бачу фото мертвих іракських солдатів або людей, яких розірвало надвоє внаслідок аварії на дорозі, згадую цю пісеньку і кажу собі, що виправити таке не можна, навіть Господові не під силу виправити таке, коли вони потрапляють на небо. Ці груди, цей торс — вони самотні. Ці кістки ноги — не пов’язані ні з чим. І мені сумно, бо коли ти малий і дивишся по телебаченню старі мультфільми, то такі персонажі, як Том і Джеррі, Баґз-Банні і Птах-Бігун, гинуть сотні разів: падають з високої скелі, розбиваються об шосе, потрапляють під величезні каменюки і в бетономішалки, під сокиру і до лопатей вентилятора — та за якусь мить вони знову живі і готові до нових пригод! На жаль, що стосується іракських солдатів, то їхнім пригодам настав кінець.
Мама проти насильства. Вона людина дуже позитивна, і я не бачу підстав позбавляти її ілюзій. Мама стежить за тим, щò я дивлюся по телевізору, і це означає «так» — «Покемонам» і «ні» — «Демонові-псу», «так» — «Ведмедикам Ґаммі» і «ні» — «Сімпсонам». Що ж до кіно, то мама вважає мене замалим для «Гаррі Поттера» і «Володаря перснів», що вже саме по собі складно збагнути. Пригадую, як одного разу подружка з дитсадка Діана на мій п’ятий день народження подарувала мені DVD з фільмом «Бембі», то мама не дозволила подивитися, бо думала, що загибель матері Бембі мене травмує. На думку мами, мені ще рано пізнавати смерть, хоча насправді це я захищаю маму. Минулого тижня ми помітили в рівчаку мертву ластівку, і мама стала гладити мене по голівці та примовляти: «Не переживай, дитинко, вона на небі, з Бозею», — і я з риданнями вчепився у її ногу — аби лише її заспокоїти.
Для мами Арнольд Шварценеґґер — це лише губернатор штату Каліфорнія. Вона не бачила жодного фільму за його участі, а я — завдяки приятелеві Браяну та його батькам, у яких повно старих відеокасет у кімнаті для ігор і в підвалі, — бачив усі три частини «Термінатора», фільми «Стирач» і «Відшкодування збитків». Ще у них є повне зібрання «Зоряних війн» і «Ґодзілла», і це чи то римейк, чи то передчуття подій 11 вересня, адже у фільмі хмарочоси на Мангеттені падають на голови жителям Нью-Йорка, які волають, ридають і розбігаються хто куди. Всі ці фільми можна дивитися досхочу, бо мама Браяна — не домогосподарка, як моя мама, а його няня весь час фарбує нігті і патякає по телефону зі своїм дружком. Шварценеґґер просто неймовірний у ролі робота, він невразливий і непереможний, і коли ранять його людське тіло, він легко розрізує руку скальпелем або вириває собі око, тож я взагалі не переживаю через операцію з видалення родимої плями у липні.
Тато — далеко не атлет і не спортсмен, та влітку він грає з сусідами у бейсбол. Сприймає він це дуже серйозно, адже грав колись зі своїм татом, коли вони жили на Мангеттені. Він купив мені гру, яка називається «База»: ставиш пластикову кулю на підставку і тренуєшся бити по ній пластиковою биткою — хтось біжить по кулю, і все починається знову. Поки тато грає в бейсбол, мама грає зі мною у «Базу». Сусіди часом дивуються, спостерігаючи, як вона десятки разів бігає по кулю, скрикуючи: «Браво, Соле! Молодець! Чудова гра!» Вони думають, що мамі це не цікаво, та я знаю, що вони помиляються, бо материнська любов — саме така. Заміть фантазувати про моє блискуче майбутнє разом зі своїми подружками мама стенає плечима і каже: «І що? Я так м’язи треную!»