Я сів на ліжко, взяв Марвіна і сильно струснув ним.
— Марвіне, ти єврей? — запитав я, а він заперечливо хитнув головою. — Німець? — Знову «ні». — Отже, ти араб? — Ні.
Я трусив Марвіном усе сильніше.
— Марвіне, — казав я, штурхаючи його в живіт, — неважко з ранку до ночі лежати на ліжку, втупившись у стелю. Ти повинен пристати на чийсь бік! Ти зобов’язаний у щось вірити! Ти мусиш битися за свою віру — інакше загинеш!
Тієї миті у двері постукав тато, я підскочив, ведмедик випав із рук.
— Чоловіче, ви збираєтеся спати?
— Уже вдягаю піжаму, — мовив я, заради правдоподібності знімаючи сорочку.
Тато зайшов до кімнати і, зітхнувши, сів на край мого ліжка.
— Знаєш, яка головна проблема з людьми? — запитав він.
— Ні, татку.
— У них тирса замість мозку, ось у чому проблема. Куди не глянь — проблема та сама. Хочеш, лясну тебе для сміху?
— Ні, дякую. Я втомився.
— Гаразд, чоловіче. Гарних снів! І не звертай уваги на своїх божевільних батьків. Добре?
— Добре, татку.
— Точно?
— Точно, татку.
Нужа стала значно привітнішою зі мною, відколи я показав їй свою родиму пляму, мені навіть здавалося, що сталось якесь непорозуміння, і все ж я користувався щасливою нагодою бути поруч із нею. Жила вона на схилі, на вулиці Аббаса, недалеко від нас, та оскільки запросити одне одного додому ми не могли — про це навіть мріяти не можна було! — то задовольнялися зустрічами під гібіском щодня під час перерв.
— Ти в усе це віриш? — запитала вона мене якось.
— Певно, що... так. Скажімо, так: я думаю, що вірю.
— А чув про пристріт?
— Пристріт?
— Достатньо поглянути на когось і подумати про погане — і з ним трапиться лихо. Це називається «дараба біль-аїн», ударити оком. Вмієш таке?
Я мовчав, бо не знав, чи варто казати їй, що у нас людей посилають під три чорти не оком, а пальцем? Вирішив не казати.
— Не думаю.
— Рендалле, я переконана, що у тебе такі самі здібності, як і в мене, завдяки мандалі. Слова навіть трохи схожі: Рендалл, мандала! Маєш спробувати. Починай із простого, і ти будеш вражений, коли побачиш цю силу.
— А що, як хтось у відповідь зурочить мене?
— Цьому легко покласти край! Лише промов: «Ма сага Аллаг ва каан». Тобто «Що б не робилося — з Божої волі». Це відведе стрілу, вона більше тобі не зашкодить. Ма сага Аллаг ва каан. Повтори.
— Ма сага Аллаг ва каан, — повторив я, хоча для мене ця фраза означала інше: «Нужо, у тебе найпрекрасніші очі у світі, і я без тями у тебе закоханий!» — Ма сага Аллаг ва каан.
— Чудово, — зронила вона. — Ти швидко вчишся.
Того вечора мама повернулась додому з переможним виглядом. Її очі вивергали блискавки.
— Я її знайшла! — заявила вона. — Не можу в це повірити: я справді її знайшла! Є запис про дівчинку «віком близько року», яка провела два з половиною місяці у центрі в Штайнгьоринґу впродовж зими 1939–1940 років. Ароне, на внутрішній частині лівої руки вона мала родиму пляму!
Тато навіть голови від газети не підняв.
— Останні підрозділи французьких та італійських військ, — похмуро кинув він, — залишили Бейрут за прикладом американців.
— Її рідне місто — Ужгород у Карпатах, це найзахідніша частина України, яку Німеччина у ті роки вже захопила. Гіммлер особисто поміряв її родиму пляму — тоді вона була вісімнадцять міліметрів у діаметрі — і відзначив цей факт у її досьє. Чому, цікаво, чому він вирішив залишити їй життя, незважаючи на ваду?!
— Хабіб зрадив, Вейнберґер зрадив. Після від’їзду Арафата вони обіцяли залишитися там заради захисту біженців[17].
— Певно, через її біляве волосся і блакитні очі. Вона була така гожа, така арійська! Ароне, ти мене чуєш?
— Рейґан і Беґін поставили Жемаєля на місце.
— І він передав її одному зі своїх приятелів, великому чину з СС, чия донька просила сестричку. А дружина чиновника вже не могла мати дітей.
— Танки Цахалу оточили західний Бейрут.
— Ароне, хіба це не диво! З Карпат до Німеччини, а після війни — гоп, до Канади! Це ж диво, Ароне!
— Вони назвали цю операцію «Мир у Галілеї».
— Деталі крутиголовки нарешті склалися...
— Трясця, справи кепські...
— Рендалле, йди у свою кімнату.
Я був тільки радий піти у свою кімнату і взятися до вправ, які стосувалися різних частин тіла. «Рош» — голова, «бетен» — живіт, «ґав» — спина, «реґель» — нога, «берех» — коліно, «каф яд» — рука, «ецба» — палець, «пе» — рот, Нужа — диво, я — жмут нервів, мій тато — злий, мама — шалена, скоро Рош-а-Шана, і справи, трясця, кепські...
17
Хабіб аль-Шартуні (нар. 1958) — сирійський соціаліст, який підклав бомбу, що вбила президента Лівану Башира Жемаєля. Каспар Вайнбергер (1917–2006) — міністр оборони США у 1981–1987 роках. У 1982 році Ясер Арафат був змушений залишити Бейрут, що перебував в облозі ізраїльськими військами, і рік провести в Тунісі.