— Седі, ти запізнишся!
Я ледве переставляла ноги сходами — я ненавиділа вдягатися, однак у льолі до школи не підеш. Щоразу, коли вдягалася, почувалась винною, особливо взимку, бо треба було натягнути на себе кілька шарів одягу; провина ховалася десь глибоко у моєму тілі, однак зовні, під моїм лівим стегном, є жахлива коричнева родима пляма завбільшки як монетка п’ять су. Про її існування майже нікому не було відомо, та я не могла про неї забути — це була моя вада, а оскільки розташована вона зліва, то я не могла ні спати на лівому боці, ні тримати молоко у лівій руці, ні ступати на бордюр лівою ногою — а якщо не додивлялася, то пошепки п’ять разів поспіль просила пробачення... У мами родима пляма під ліктем лівої руки, і їй не соромно, бо це пристойне місце, та для мене той факт, що пляма розташовувалась під сідницею, був доказом моєї провини — можна було подумати, що після вбиральні я погано витерлася і залишилось трохи каки, — а ще позначкою Ворога, який був присутній при моєму народженні: він ніби вмочив палець у каку і доторкнувся до моєї сідниці, громовим голосом приказуючи: «Оця ось належить мені, я ніколи її не відпущу, вона завжди буде брудною й інакшою!» Певно, саме тому мій тато пішов від нас: щойно побачив мене, буркнув: «Дідько, яка гидота! Це не моя донька», — і, розвернувшись, назавжди залишив мамине життя. Я його не пам’ятаю, знаю тільки, що звали його Мортимером, та переважно кликали його Мортом, що мав він чорну бороду та гітару і що дідусеві й бабусі він страшенно не подобався. Мамі було лише сімнадцять, коли вона почала зустрічатися з Мортом і відвідувати шайку значно старших за неї бітників — їй усім було далеко за двадцять, вони гаяли час, граючи музику, смакуючи вином та смалячи «керуак»[18]; через Морта мама покинула ліцей, здається, на одній із вечірок вони разом укололися морфіном і тоді мама несподівано завагітніла. Якось бабуся зронила, що вони були вкрай розлючені, коли дізналися про це, адже Морт не міг забезпечувати родину, був дуже безвідповідальним, навіть себе не міг забезпечити, — а це вже справжня трагедія!
— Тобто мене не мало бути? — запитала тоді я. — Хочеш сказати, вони мене не хотіли?
Утім, будь-які запитання на цю тему розбивались об стіну мовчання.
Одного дня у мами з’явився приятель на ім’я Джек — учитель без бороди, і я дуже вдячна йому за те, що він навчив мене читати, хоч я ще й п’яти років не мала і до школи не ходила, — та, на жаль, вони з мамою посварилися. Джек вимагав, щоб мама не співала на публіці, і зрештою вона повелася з ним владно (принаймні так вона потім пояснила мені), сказавши: «Джеку, є речі, без яких я не можу. Спів — одна з них. А ти — ні». Так усе й вирішилось.
Під штанці треба було вдягати пояс з підв’язками, бо якщо вдягти його зверху, спустити штанці у вбиральні не можна було, тож насамперед я надягала підв’язки з маленькими пряжками, застебнути які треба було спереду, а потім все перевернути так, щоб вони опинились позаду; коли ж підв’язки нарешті звисали з мене, я надягала штанці — але так, щоб підв’язки не чіплялись за них. На жаль, другу панчоху я натягнула навиворіт, і довелося повторити всю процедуру; я стояла на лівій нозі, намагаючись всунути праву в панчоху, — втриматись не вдалося, я сіла на ліжко, але нога заплуталась у панчосі, я дратувалася й пітніла, бо чула цокання годинника на каміні, а Ворог, притупуючи ногою, шипів на вухо: «Ти запізнюєшся, поквапся, ти запізнюєшся!» Мені ніколи не вдавалося все робити як треба, бо якби я все добре робила, якби дійсно була чемною дівчинкою, а не прикидалася, то мала б жити з татом і мамою, як інші діти.
18
Г’юстон — єдина, хто вживає прізвище письменника-бітника Джека Керуака на позначення цигарок з маріхуаною. Наркотики й алкоголь украй підірвали здоров’я Керуака, який помер у віці 47 років.