— Дозвольте... Правосуддя насамперед повинно робити свою справу, а пан Камюзо має наказ заарештувати вашу тітку.
— Він її ніколи не знайде, — сказав Жак Коллен.
— В Тамплі зроблять обшук, в крамниці панни Паккар...
— Там знайдуть тільки дрантя, костюми, діаманти, мундири. А проте, треба покласти край ретельності пана Камюзо.
Пан де Гранвіль, подзвонивши, викликав канцеляриста і сказав йому запросити пана Камюзо.
— Ну, — сказав він Жакові Коллену, — кінчаймо! Мені хотілося б якнайшвидше дізнатись про вашу схованку, щоб вилікувати графиню.
— Пане генеральний прокурор, — сказав Жак Коллен, стаючи серйозним, — я був, як ви знаєте, засуджений на п’ять років каторжної роботи за фальшування. Я люблю волю!.. Ця любов, як і всяка любов, була спрямована собі на шкоду; адже, бажаючи любити надмірно, коханці сваряться. Втікавши і бувши знов пійманим кілька разів, я сім років пробув на каторзі. Отже, ви повинні дати мені помилування тільки в тих обтяжуючих карах, яких я набув на “леваді” (пробачте — на каторзі). Справді, я відбув свою кару, і поки не буде викрито якогось мого злочину — а я не думаю, щоб це могло зробити Правосуддя і навіть Корантен, — я повинен бути поновлений у своїх правах французького громадянина. Як я житиму, вигнаний з Парижа і відданий під нагляд поліції? Куди я піду? Що зможу робити? Ви знаєте мої здібності. Ви бачили, що Корантен, ця скарбниця хитрощів і зрад, смертельно зблід від страху переді мною, віддаючи належне моїм талантам. Ця людина відібрала в мене все. Бо це він і тільки він — не знаю якими способами і з якою метою — зруйнував щастя Люсьєна... Корантен і Камюзо зробили все...
— Не обвинувачуйте, — сказав пан де Гранвіль, — перейдіть до справи.
— Добре, ось у чому справа. Цієї ночі, тримаючи в руці крижану руку мертвого юнака, я сам собі обіцяв зректися безглуздої боротьби, яку я провадив протягом двадцяти років проти цілого суспільства. Ви не думаєте після того, що я казав вам про свої релігійні переконання, ніби я буду розводитись, як капуцин. Так ось, я бачив протягом двадцяти років світ з його зворотного боку, в його тайниках, і я визнаю, що в поступі подій є певна сила, яку ви звете провидінням, я звав випадком, а мої товариші звуть щастям. Всяку погану дію наздоганяє яка-небудь помста, хоч би як швидко вона намагалась втекти. У ремеслі борця, коли в грі щастить, коли на руках прекрасні карти, раптом падає свічка, карти згорають або картяра вражає апоплексія... Така історія Люсьєна. Цей хлопець, цей ангел, не зробив і тіні злочину, він дав себе затягти, він не заважав діяти іншим. Він мав одружитися з мадемуазель де Гранльє, отримати титул маркіза, він був багатий; аж ось якась дівка отруюється, ховає здобуті з ренти гроші, і будівля цього щастя, споруджена з такими труднощами, за одну хвилину руйнується. І хто ж завдає перший удар шпагою? Людина, вкрита таємними підлими вчинками, страхіття, що в світі матеріальних інтересів зробило такі злочини, що кожне екю його багатства змочене слізьми якої-небудь родини, Нюсінжен, який був легальним Жаком Колленом у грошовому світі. Зрештою, ви, так само як і я, знаєте про банкрутства і всякі, гідні шибениці, підступи й операції цієї людини. Мої кайдани тавруватимуть всі мої вчинки, навіть найдоброчесніші. Бути воланом, який літає між двох ракет, одна з яких зветься каторгою, а друга поліцією, — це життя, де перемога є нескінченною працею, де спокій здається мені неможливим. Жака Коллена, пане де Гранвіль, в цей час ховають разом з Люсьєном, якого саме зараз кроплять святою водою і везуть на кладовище Пер-Лашез. Але мені потрібне місце не для того, щоб жити, а для того, щоб умерти... При теперішньому стані справи ви — правосуддя — не схотіли подбати про громадянське і соціальне становище звільненого каторжника. Якщо закон задоволений, не задоволене суспільство, воно зберігає свою недовірливість і робить усе, щоб виправдати її перед собою; воно робить зі звільненого каторжника неможливе створіння; воно змушене повернути йому всі права, але забороняє йому жити в певній зоні. Товариство каже тому знедоленому: “Ти не будеш жити в Парижі та в його околицях на певній відстані — єдиному місці, де ти можеш сховатись!” Потім воно віддає звільненого каторжника під нагляд поліції. Невже ви думаєте, що в таких умовах можна жити? Щоб жити, треба працювати, бо з каторги повертаєшся не з рентою. Ви дбаєте про те, щоб каторжник був яскраво позначений, пізнаний, загнаний, і думаєте, що громадяни матимуть до нього довіру, тоді, коли суспільство, правосуддя, оточення не мають до нього ніякої довіри. Ви прирікаєте його до злочину або до голоду. Він не знаходить роботи, і фатально змушений повернутись до колишнього ремесла, яке веде його на ешафот. Отже, бажаючи зректись боротьби проти закону, я не знайшов собі місця під сонцем. Мені залишається тільки одне — зробитися слугою тієї влади, яка душить нас; і коли мені спало це на думку, то сила, про яку я вам казав, виразно проявилась навколо мене. В моїх руках три значні родини. Не думайте, що я хочу їх шантажувати. Шантаж — одне з найпідліших убивств. На мою думку, це злочин набагато мерзенніший, ніж убивство. Вбивця потребує величезної відваги. Я підписуюсь під своїми думками; адже листи, що мене убезпечують, дозволяючи мені отак а вами розмовляти, ставлячи в цю хвилину на один рівень мене — злочинця — з вами — правосуддям, — ці листи до ваших послуг... Ваш канцелярист може піти по них від вашого імені, їх передадуть йому... Я не прошу за них викупу, я їх не продаю. Пане генеральний прокурор! Відкладаючи їх, я не думав про себе, я думав про небезпеку, що коли-небудь могла загрожувати Люсьєнові. Якщо ви не погодитесь на мою пропозицію, я матиму більш сміливості і більше огиди до життя, ніж треба, щоб застрелитись і звільнити вас від мене... Я можу дістати паспорт, поїхати в Америку і жити на самоті — в мене є всі дані, щоб зробитись дикуном... Отакі були мої думки цієї ночі. Ваш секретар, очевидно, повторив вам слова, які я йому доручив вам переказати... Побачивши, яких заходів вживаєте ви, щоб урятувати пам’ять Люсьєна від знеславлення, я віддав вам своє життя — жалюгідний подарунок! Я вже не міг жити, життя для мене неможливе без того світла, яке його осявало, без щастя, яке його оживлювало, без тої думки, яка була його змістом, без блага цього юного поета, яке було його сонцем, і я побажав віддати вам ці три пачки листів...