Пан де Гранвіль нахилив голову.
— Зійшовши у подвір’я, я знайшов винуватців злочину в Нантеррі; мій молоденький товариш по кайданах перебував під загрозою гільйотини за мимовільну співучасть у цьому злочині, — провадив Жак Коллен. — Я дізнався, що Бібі-Люпен обдурює правосуддя, що один з його агентів — вбивця родини Кротта. Чи це не провіденціально, як ви кажете? Отже, я побачив, що маю змогу зробити щось добре, віддати свої здібності, свій сумний досвід на службу суспільству, бути корисним, замість того, щоб бути шкідливим, — і я наважився покластись на ваш розум, на вашу добрість.
Вигляд щирості, наївності, простота в цій людині, яка сповідалась у висловах, позбавлених гіркості, тієї філософії пороку, що досі робила його сповідь такою жахливою, — все це могло примусити повірити в переродження. Це вже був не він.
— Я так вірю вам, що хочу віддатись цілком на вашу волю, — провадив він з покорою покутника. — Ви бачите мене на роздоріжжі трьох доріг: самогубство, Америка або вулиця Жерюзалем. Бібі-Люпен багатий, він віджив своє; це дволичний чиновник, і, якби ви дозволили мені діяти проти нього, я б його застукав на гарячому протягом тижня. Якщо ви дасте мені місце цього негідника, то зробите цим велику послугу суспільству. Мені вже нічого не треба (я буду чесним). Я маю всі якості, потрібні для цієї посади. Освіта в мене більша, ніж у Бібі-Люпена; я дійшов до класа риторики. Я не буду таким дурним, як він — коли я схочу, в мене гарні манери. В мене нема іншого бажання, як бути елементом порядку і кари, замість того, щоб бути самим пороком. Я вже нікого не затягатиму у велику армію пороку. Захопивши на війні генерала з ворожого табору, — чи не так, пане? — його не розстрілюють, йому повертають шпагу, і дають йому місто замість в’язниці. Ну, то я — генерал від каторги, і я капітулюю... Мене перемогло не правосуддя, а смерть... Сфера, в якій я хочу діяти і жити, єдина, яка для мене придатна сфера, і в ній я розгорну ту силу, яку в собі відчуваю... Вирішуйте...
І Жак Коллен стояв у покірній і скромній позі.
— Ви віддаєте ці листи в моє розпорядження? — спитав генеральний прокурор.
— Ви можете надіслати по них, їх передадуть посланій вами особі.
— Як саме?
Жак Коллен читав у серці генерального прокурора і провадив далі свою гру.
— Ви обіцяли мені замінити смертну кару Кальві на двадцять років каторжних робіт. О! Я вам нагадую про це не для того, щоб скласти договір, — жваво додав він, побачивши рух генерального прокурора, — але це життя повинно бути врятоване з інших причин: хлопець невинний...
— Як я можу одержати листи? — спитав генеральний прокурор. — Моє право і обов’язок дізнатися, чи справді ви така людина, як кажете. Я хочу мати вас без жодних умов.
— Надішліть довірену людину на Квіткову набережну; вона побачить на порозі залізної крамниці під вивіскою “Щит Ахілла”...
— Фірма “Щита”?