Не став уточнювати, де візьме такі соліди, хоча й знав уже. Завершив так-сяк розмову з стратегами й одразу ж покликав до себе сенаторів:
— Готуйте едикти, — повелів їм. — Одні — церквам, монастирям, інші — торговому люду, куріалам[122], власникам гінекей[123] і ергастирій[124]. Повелівайте всім моїм іменем: імперія в небезпеці, хай дають на її порятунок усе, що мають нині, коли не хочуть втратити й те, що матимуть завтра, післязавтра.
Поки стратеги дбали про когорти та їхній вишкіл, імператор приглядався до стратегів, одних удостоював ласкою і довірою, іншим висловлював невдоволення чи й зовсім прибирав із місця, що посідали. Коли ж впевнився: легіони у нього достатньо вишколені та й легіонів не менше, ніж у персів, вдався до несподіваної для всіх хитрості: усі піші посадив на місце кінних, що боронили фортеці, а кінні взяв під свою руку й повів у внутрішні провінції Персії.
Обізнані з законами виведення ратних виправ скрушно хитали головами: імператор грається з вогнем. Та минуло дві-три седмиці — і змушені були змінити сумнів на торжество: боже, ти не обійшов імперію в сутужну годину, винагородив її хоробрим і мудрим привідцею. Он як обернулося. Перси заметалися і там, у державі своїй, і тут у малоазійських провінціях. Хосров Другий попробував було відповісти Іраклію тим самим — вторгнутись силами, що перебували в Сірії, Єгипті, в необсаджені ним землі імперії, та натрапив на міцні горішки, якими стали для нього заново сформовані чи поповнені гарнізони візантійських городів, і змушений був одмінити свій намір — повелів заступити Іраклію путь у Персію.
Першим опинився перед візантійськими легіонами і став на перепутті загін, що перебував доти в Кілікії, громив Іраклія під Антіохією. Привідця його, либонь, занадто певен був себе: громив Іраклія під Антіохією, погромить і тут. Тож не роздумував довго, тільки-но настиг візантійців, одразу й кинувся у січу. Та раз на раз не завжди виходить: Іраклій наголову розбив його в тій січі. Коли хтось і вцілів із доволі-таки численного персидського загону, то лише ті, що понесли сумні ці вісті Хосрову Другому.
Поразка та змусила шаха думати про захист Персії і, отже, кликати з візантійських провінцій уславлені в січах загони мечників, а ті переміни дозволили Іраклію звільнити невдовзі мало не всі свої малоазійські провінції, наявність же легіонів, що про них дбали та й дбали в Константинополі, спонукала й на рішучіший крок — піти на Вірменію. Першою впала під ударами його легіонів фортеця Двін, затим був підданий нищівній руйнації Ганзак — один із центрів панівної в Персії релігії — зороастризму.
Хосрову Другому нічого не лишалося, як бити на сполох. Гінці його точнісінько так, як і в Візантії свого часу, гнали коней в усі кінці не менш просторої, як і Візантія, держави — по самій Персії (Ірані, Іраку), в Афганістан, Кавказьку Албанію, Грузію, в ту ж Вірменію. Не забув шах і про зрадливих союзників своїх — аварів. Не дорікав їм, ясна річ, за те, що продали його за золото, спокусилися на жалюгідні тисячі римських солід, уповав на інше: «Ми — діти одної матері, — писав каганові Дандалу. — Як можемо не пам’ятати цього і не стояти пліч-о-пліч, коли у наш дім ломиться одвічний і довічний ворог — Візантія? Згадай, достойний син достойного вітця, скільки крові асійської, в тім числі й аварської, пролили ромеї за віки. Чи є мука, сильніша за ту, що її завдали вони нам, і чи є кара, лютіша тієї, якої вони заслуговують? Підійми, великий кагане великого народу, турми свої і кинь їх на ромеїв з полуночі. Ми знімаємо караючий меч свій і обіцяємо бути під стінами Константинополя наступного передліття».
Знав, з ким веде перетрактації, тож не обмежився високими словами про кревні зв’язки, передав через сольство і міхи з золотом.
У Дандала помітно розширилися очі, коли побачив те, що було в міхах. І все ж у нього вистачило мужності сказати персидським слам:
— Ми укладали з ромеями ряд, і зовсім недавно.
— А скільки разів укладали його з аварами ромеї і скільки порушували потім?
Дандал хмурився. Усе то правда, одначе ж…
— Царських скарбів у Константинополі немає — знайшовся нарешті. — Чого маємо йти, що знайдемо там?
— Знайдете, і немало. Згадай, достойний, скільки в Константинополі церков і які скарби в церквах. А є ще й скарби в знаті. Шах сказав, — кивнув сол на міхи, — це лише половина. Другу половину каган отримає на згарищах Константинополя.
Спокуса немала, а все ж де певність, що буде так, як обіцяють, і що перси спроможні пробитися й стати по другий бік Босфору вдруге? Поки що не вони Іраклію, Іраклій завдає їм відчутних ударів.
124
Ергастирія — реміснича майстерня. Ергастиріарх — майстер, наглядач за роботою в ремісничій майстерні.