Дандалові турми лише на початку, як натрапили на передові тиверські загони, являли буєсть свою та норовили стинатися малими силами. Пізніше вгомонилися й поводились порівняно мирно. Ото тільки й нагадували про себе, коли хотіли похизуватися перед тиверцями на перепочілих після тривалого переходу конях. Не інакше як спонукали на поєдинки. А оскільки серед тиверців теж немало молодих та завзятих, десь хтось не витримував, супроводжував зухвальців стрілами, а то й користувався тим, що ліс дозволяв підійти до них непоміченим, і об’являвся перед самим носом у обрів-задерик із своїм загоном. Тоді доходило й до січі. Іноді вона була миттєва, мов спалах блискавиці: налетіли, викресали іскри, ударивши бронею об броню, і розскочилися; іноді на поміч тим, що зійшлися, обри посилали свою поміч, тиверці — свою. В таких випадках — стиналися довше і завзятіше, нерідко втягували в січи щораз чисельнішу і чисельнішу силу. Таких зупиняли лише помітні втрати або настання ночі.
Бували й інші сутички. Обри засилали своїх таємних послухів[28] між тиверські чи й поза тиверські лави, старалися вивідати, скільки їх, які вони, тиверці проникали між аварські та поза аварські. Тоді доходило й до викрадання воїв чи їхніх привідців. А ті викрадання теж завершувалися спробою повернути одноплемінців мечем і сулицею.
Готувалася така мала виправа й по бесіді між Волотовичами, та незадовго до того з-за Дністра пробився до тиверського табору гінець від дулібів, і привідці змушені були одмінити ті приготування.
— Князя потято, — сказав приречено. — Його рать, дружину також. Воєводі Виштаку боги посприяли зібрати рештки піших та кінних, зробити всіх воїв кінними й вихопитися з аварських лещат. Сказав, правитиметься на Волин, стане під руку княжича Мезаміра й рихтуватиме нову рать. Вас же, тиверців, вважає за потрібне застерегти: від дулібів помочі не ждіть. Кличте всі інші племена — уличів, втікичів, русичів, древлян, громіть обрів, а вже тоді, як погромите, приходьте на поміч дулібам. Вони постараються вистояти бодай у Волині, коли не обстояли всієї землі.
Отак, значить. Ось на що обернулося свавілля Келагаста. І одне, і друге, і третє.
«А твоє? — підстерегла Світозара давно вичікуюча нагоди думка. — Хто похвалить тебе за те, що полишив Келагаста, що поступився перед ним, дозволив сваволити й далі? Князі? Люд? Даная?
— Що ж вдіємо, Радиме? — Світозар не став ждати, доки зійдуться всі інші брати, чільні мужі, намислив домовитися, аби діяти потім заодно, передусім із князем. — Як станемо боронитися тепер від обрів, коли перед нами не сьогодні, то завтра постануть вони всією своєю силою?
— Доведеться по можливості стримувати і відходити, доки надійдуть всі інші раті.
— Гадаєш, дозволять тобі і стримувати, і відходити?
— А що ти радиш?
— Раджу негайно знятися і відійти непомітно для обрів до Дикуші. Тамтешній острог буде тоді доброю опорою, а крім того, вузьке місце між горами, що їх омиває Прут, та Дністром, як і далі по Збручу, вигідне, щоб стати там заступом і затримати обрів до підходу ратної сили Забужжя.
— Твоя правда, Світозаре, — вхопився за ту пораду князь Радим. — Тим більше, що там починається Тиверська земля, там кожен воїн стоятиме за двох.
— До речі, скільки їх у тебе?
— Кінних разом із дружиною вісім тисяч, піших — дванадцять.
— Коли станеш так, як мислимо, гадаю, стримаєш обрів, і на тривалий час. Не забудь тільки бодай роз’їзди виставити на Збручі та по Дністру між Серетом і Збручем, аби не зайшли та не вдарили зненацька в спину. А я таки подамся назустріч уличам, затим — усім іншим племенам, що стають чи й стали вже під інсигнії[29] князя Велемира, і постараюся прискорити прихід бодай його дружини.
Брати і всі інші чільні мужі сходилися тим часом на раду.
IX
Князь Радим велів пішій раті знятися з насиджених місць і стати, поки є час, заступом та окопатися як слід на новім рубежі — там, де Збруч впадає в Дністер, а між Дністром та Прутом, що обмиває Карпати, найвужчий відтинок суходолу. Дружину, кінне ополчення тримав поки що на попереднім заступі — чомусь не хотілося відходити так собі, не попрощавшись із обрами. Бачив-бо, у них доволі безпечно нині: горять (надто в надвечір’я) численні багаття, стеляться долами дими, а з ними й запахи нахапаної по людських подвір’ях телятини та кобилятини. Ті з тиверців, що проникали в табір чи були неподалік від нього, чули тоді веселий гомін застілля, були свідками ще веселіших ігрищ та частування. Коли піти на таких, захоплених частуванням, обрів зненацька та вдарити на приспаний безпечністю табір потужно, можна нагнати великого жаху, а жах пособить зробити й добрячий погром.