Після цього почався переполох з обрання кімнат і кабінетів, які кожен оздоблював за власним смаком, використовуючи предмети, які були забрані з подвір’їв і кімнат Боя на користь абстрактної сіризни: делікатні стільчики в стилі директуар, пастельну картину Розальби Карр’єри[38], велетенський захід сонця над декоративними руїнами з підписом Клода Лоррена[39], венеційські комоди, декоративні меблі з маркетрі, гардини з тьмяного шовку, генуезького оксамиту, туалю, які віддавали тому, хто найголосніше вижчав або найсильніше штовхався. Басиліо, якого не цікавили ці дрібнички, всміхався — на підлозі своєї кімнати він розстелив пречудовий спальний мішок від Еберкромбі й Фітча, стіни прикрасив фотографіями футбольних команд і музичних гуртів, а в сусідній спальні повісив боксерську грушу для тренувань.
Було літо. Цикади задавали тон звичного концерту спеки у величному парку. Потвори, яким не настала черга наглядати за Боєм, поодягали купальні костюми і пішли до басейну. Берта своїми широкими, ніби коріння, руками натирала олією багряні згустки Мельчора, а він натомість натирав Берті її нерухомі ноги, аж до самих ступнів, взутих у черевички з блискітками. Вони мовчки лежали одне біля одного із заплющеними очима під темними окулярами й засмагали. Із затінку Емператрис казала Мелісі, що оскільки вона була альбіноскою, то не могла повністю виставляти себе під промені сонця:
— Це станеться, от побачите, вони ще одружаться, до того ж Берта сказала мені, що я буду її кумою. У мене є одна моделька з егретом, якраз те що треба. Ті, хто утримувався від плавання, пили коктейлі під кольоровими парасольками або грали на лугу в крокет чи футбол. Ларрі й міс Доллі, закінчивши зі своєю роботою з укладання Боя спати, розляглися в коридорі. Кожному своє, так чи інакше, — шепотіла Берта, — щодо мене, то цього Ларрі ні за які гроші не треба, такий довгий, фу, — а Емператрис, яка шукала своїм собачим язиком вишеньку на дні келиха свого Мангеттена, кивала:
— Треба мати дійсно збочений смак. Ларрі, та ні за які гроші.
15
З погляду науки, як зазначали про це експерти, народження Боя було цілковитим відхиленням від норми: цей гаргоїлізм, через який усе його тіло було скорчене, а ніс і щелепа — гачкуваті, ця заяча губа, що, немов м’якуш плоду, розтинала його обличчя аж до піднебіння… Неймовірно, неприпустимо, — казали лікарі, — діти-гаргульї живуть кілька днів, щонайбільше тижнів, а цей випадок заячої губи геть нечуваний, цей горб, ці ноги, здається, що в цьому тілі присутні всі можливі дефекти, ні, доне Херонімо, вам варто змиритися з думкою, що ваш син помре, й мабуть на краще, уявіть, яка буде доля в такої істоти.
— Подбайте про те, щоб він не помер. Доля мого сина — це мій клопіт.
Його європейські агенти знайшли в Більбао одного з шанованих експертів із таких випадків, доктора Крисофоро Асулу, який і сам страждав на кілька фізичних вад. Зі слів, якими його вмовляли приїхати, він зацікавився випадком. Цікавість зросла ще більше, коли йому оголосили кругленьку суму майбутньої платні, попри те, що подорож до Америки, де він мав перебувати кілька років, унеможливлювала б його наукову роботу. Але це було неважливим. Він повернеться багатшим у всьому — у знаннях, адже випадок Аскойтіа був очевидно унікальним, і у фінансах, адже його кишеня буде набита грішми, які дозволять продовжувати його дослідження… А може, йому вдасться навіть утілити в життя свою мрію й відкрити спеціалізовану клініку.
Щойно він прибув, як одразу взявся до роботи: подарував Бою замінники повік, попідшивав обличчя, зробив йому подобу рота, яким можна було користуватися, і загалом виправляв усі анатомічні капризи, які ставили під загрозу життя дитини. Дон Херонімо квапив його. Хай він робить усе негайно, раніше, ніж у зародках пам’яті його сина закарбуються спогади про фізичні страждання, страх від зондів і сироваток, уколів і переливань, раніше, ніж у його свідомості залишать свій слід наркози, під час яких його зшивав і розшивав доктор Асула, намагаючись якось організувати в плетиві його анатомії роботу основних її апаратів, щоб та могла нормально функціонувати. Так, — попереджав його дон Херонімо, — нехай доктор Асула зробить усе, щоб Бой жив. Але він мав добре затямити: ніщо не мало спонукати його до втілення боягузливих намірів щодо створення подоби нормальності для того, що нею не було, а також до видозміни Боєвого становища потвори. Будь-який намір у цьому сенсі був би поверхневим, питанням шкіри й тканин, які не в змозі стерти цю зневажливу безпорадність, яка позбавила його всіх його сил. Будь-який намір надати його синові штучної краси означав би вручення йому ганебної маски, щоб приховати поразку, яка, своєю чергою, якщо вивернути її назовні й подивитися під іншим кутом, мала стати тріумфом.