Умберто вперто не вірив у те, що вона запросила його просто так, несвоєчасно, посеред жаркого дня, просто щоб побути разом… Звісно, він сприймав це не лише як задоволення, але і як привілей. Лише коли Басиліо покинув будуар, Емператрис дозволила собі ще раз зморщити лоба й зізналася йому, що проблема дійсно була, але про неї мали знати лише вони вдвох, а тому вона наказала вірному Басиліо зателефонувати йому. Телефонна операторка, та що з величезними, як у кажана, вухами, постійно підслуховує, а тому…
— Що сталося, Емператрис?
— У Боя зелений пронос.
— Тоді треба, щоб його негайно оглянув доктор Асула, Емператрис, це серйозно, подзвонімо йому, так не має бути, де ж той телефон…
— Заждіть…
Груди Емператрис здригнулися, чи то від неймовірної таємниці, яку вона мала йому відкрити, чи то від того, що вона була так близько до нього в рожевому будуарі. Хай доктор Асула зажде. Вони мали спочатку поговорити вдвох. Було очевидно, що в останній рік, коли зникла потреба в постійних операціях і щоденному нагляді, доктор Асула суттєво втратив до Боя інтерес. Правда полягала в тому, що його місія була виконана. Чому він не повертався до досліджень у своєму інституті в Більбао, за яким, як він нам не втомлювався повторювати, так сумував? Очевидно, що торік він мав інтрижку з однією з цих найтовстіших жінок на світі, які юрмляться по Ринконаді…
— І тепер, коли вони посварилися, Умберто, він лізе до всіх, навіть до Берти, яка, як вам відомо, не відчуває нічого нижче за пояс: він переспав із бідолашною Бертою, коли та напилася на забаві, яку ми влаштували з нагоди дня народження брата Матео…
— Мене не було на тій вечірці…
— Ні, ви не ходите на вечірки. Кажу вам, я робитиму так само. Нам із вами треба мати світлі голови, навіть якщо всі інші їх утрачають.
«Нам із вами» — Емператрис замишляла підступну симетрію. Вона натякала йому про неї вже давно легкими доторками своїх грудей, коли він підходив до неї, цим запрошенням, цими дрібничками, які він любив, наприклад, чаєм лапсанґ-сушонґ, який було досить важко дістати, чи платівкою 15 квартету Бетховена у виконанні квартету Єне Лейнера[42], його улюбленою версією, на день народження. Але це було вперше, коли проголошувалася ця пара — «ми з вами».
— У будь-якому разі доктор Асула в такій скруті…
— Ні, Умберто…
Він був певен, що це були хитрощі Емператрис, спрямовані на виключення всіх інших. На початку між потворами першої категорії існувала рівність: вони влаштовували бенкети, костюмовані вечірки, плюскалися в басейні, обідали на буколічних пікніках, на які запрошували всіх. Згодом, завдяки запрошенням Емператрис на чаювання, з’явилася «еліта», яка з часом почала ставати все обмеженішою, аж доки з неї не виключили Берту й Мельчора, з якими Емператрис уже майже не розмовляла. Іншого дня вона невість що сказала про брата Матео… Тепер-от доктор Асула. А потім? Вона і його виключить?
— Потрібно позбутися доктора Асули, Умберто. Незважаючи на те, що Бою скоро виповниться чотири роки й він заледве говорить, розвивається він згідно з прогнозами, і його розвиток стрімкішає щодня. А тепер цей зелений пронос. Це провина доктора Асули, який, певна річ, не подбав про те, щоб підлаштувати суміш каші Боя до його потреб.
Щоб прибрати задоволення від їжі, а отже і його відсутність, із самого дитинства Боя годували кашами з однорідною текстурою. Харчові суміші, які наповнювали його необхідними поживними речовинами — білками, залізом, кальцієм, вітамінами, — мали монотонний ванільний смак. Бой ніколи не мав проблем із травленням. Аж ось тобі, зелені какульки…
— Ви питали міс Доллі?
— Я довіряю їй, вона краще за доктора Асулу знає, що необхідно давати дитині, щоб та одужала. Вона дуже добре почувається після пологів. Працьовита як ніколи. Якби ж усі були такі, як вона…
— Хто в неї?
— Хлопчик.
— Та ні, потвора чи нормальний…
— А, ні, знову нормальний, бідолашка… Довелось і його позбутися теж. Єдиний дефект, який я помічаю в міс Доллі, — це те, що її пологи щодев’ять місяців закінчуються рюмсаннями, адже жоден із її дітей не схожий ні на неї, ні на Ларрі. Зі своїми габаритами міс Доллі варто було б мати трохи пристойності і, як і належить слонисі, виношувати своїх дітей трохи довше, а не обтяжувати нас проблемами кожні дев’ять місяців.
Емператрис замовкла, даючи Басиліо нагоду забрати тацю з чаєм. Вона провела поглядом цього акромегалічного велетня з циклопчіним тулубом, короткими ногами, орангутанячими руками й випнутою щелепою. Коханець Емператрис? Чому б і ні? На малюсінькому тільці Емператрис, на думку Умберто, бракувало місця всьому, крім невгамовної хоті. Емператрис зловісно посміхнулася, коли Басиліо зачинив двері.