На шляху, яким відходили злодії, знайдено шість недопалків і ярлик од викраденого фотоапарата.
Всі речові докази прошу негайно надіслати у лабораторію. І останнє. На підкладці шинелі помітні бліді залишки якогось напису. Напевно, то було прізвище її власника. Експерти мусять докласти максимум зусиль, щоб прочитати напис.
Сторож, коли його зв’язали, чув розмову:
“Довго гаємося. Нік може спізнитись на поїзд”, — сказав один.
“Встигну”, — відповів той.
Отож прізвисько одного з грабіжників — Нік.
На трасу відряджено групу оперативників, яка разом із працівниками постів державтоінспекції виявить усі автомашини, що проходили в обох напрямках після шостої години ранку.
— Частина нашої групи залишається в селі. Треба поцікавитись, які нові люди останнім часом приїжджали до села, чи відвідували магазин.
Ми з Дроботом і собакою-шукачем їдемо на трасу. Експерт із вилученими речовими доказами — до обласного центру, — закінчив Смоляк.
— А може, Нік відомий і в інших районах та областях? Варто перевірити, — запропонував дільничний уповноважений.
— Я вже про це повідомив в управління, — відповів Смоляк.
— Треба повідомити наших товаришів на залізниці, — додав Дробот.
— Правильно. Грабіжники, щоб замести сліди, могли сісти на перший-ліпший поїзд. Про це по рації передамо з траси, — підтримав Смоляк Дробота.
Потім доповідав автоінспектор Карпенко.
— З шостої до десятої години у напрямку обласного центру пройшло сто двадцять сім автомашин. Номери записані. До залізничної магістралі пройшло лише десять машин. Три порожняком, п’ять були з будівельними матеріалами. Останнім проїхав мій знайомий — громадський автоінспектор. А в машині ГАЗ-51 номер 28–37, що пройшла о восьмій годині, в кабіні поруч з шофером сидів кремезний молодик років двадцяти п’яти, у новому сірому пальті, у кузові під тентом — ще двоє. Я звернув увагу, що, проїжджаючи біля поста, вони повідверталися. Я вже довідався, що ця машина належить Калинівському відділенню “Сільгосптехніки”. Півгодини тому прибула у гараж.
— Яка відстань до Калинівки? — запитав Смоляк.
— Сорок п’ять кілометрів.
— Подзвоніть на лінійні пости залізничної лінії, повідомте про злочин, зорієнтуйте їх на розшук злочинців, — наказав Смоляк. — А я їду до Калинівки.
…Михайло Кичатий присів на краєчок стільця. Грубими, замащеними мазутом пальцями погладжував коліна.
— Я й сам помітив, що тут не все гаразд, — пояснював Смоляку, — та пізно. Особливо тоді, як ті двоє, у кузові, постукали по кабіні і попросили зупинитися біля перехрестя. Сказали, що їм треба ліворуч. А мені подарували сорочку. Вона й зараз у кабіні. Гарна сорочка. У целофановому пакеті. Модна. Саме таку я давно шукав, та не траплялася. А тут — як знахідка. Іще вони зажадали, щоб про них нікому не плескав. Коли виїхав я на пагорбок, поглянув на перехрестя: їх там уже не було. Ліворуч — теж. Куди ж вони поділися? Дивлюсь, а вони без дороги, без стежки полем так і чешуть. Прибув у гараж, поставив машину, хотів начальству доповісти. Директора немає, механік у відрядженні. Тут телефоністка передала, щоб нікуди не відлучався.
— А третій де? — перебив Смоляк.
— Підвіз до самого роз’їзду, до Перегонівки. Товарняк саме відходив. Він уже на ходу кинув спочатку коричневий чемодан, а потім і сам скочив на гальмову площадку.
— На площадці хтось був?
— Нікого.
— О котрій годині він поїхав?
— На роз’їзді годинник показував вісім сорок п’ять.
Смоляк глянув на свій. Рівно дванадцята.
— Ви пам’ятаєте місце, де зійшли ті двоє?
— Аякже.
— Збирайтесь. Поїдемо зі мною.
Подзвонив на Перегонівку, сказав черговому міліціонеру:
— О восьмій сорок п’ять на товарному поїзді у напрямку Вузлової виїхав небезпечний грабіжник. Вище середнього зросту, у новому сірому демісезонному пальті. При собі має коричневий чемодан. Передайте по лінії: вжити заходів до розшуку.
Біля роздоріжжя зупинилися. З машини вийшли: Смоляк, Кичатий і Дробот з Берізкою.
— Тут я зупинився, — пояснив шофер, — а вони стояли отут.
— Вивчайте обстановку і пустіть собаку, — звернувся Смоляк до Дробота.
Та Дроботові не треба було нагадувати. Він уважно оглянув місцевість, виявив свіжі відбитки на стерні.
— Ось знайомий слід із стоптаним каблуком! — Відпустивши повідець, наказав Берізці: — Слід!
За Дроботом поспішили Смоляк і Кичатий.
Вівчарка привела на торішнє токовище, де в купі перепрілої соломи було знайдено два нові коричневі чемодани.