— Ти ж не уявляєш собі материнських почуттів, тітко Медді, — сказала тітка Ґленда.
— Таки так, не уявляю, — зітхнула тітка Медді.
Тітонька Медді була сестрою мого діда. Заміж вона так і не вийшла. Тітонька Медді була маленькою пампушкою з блакитними оченятами, веселими, мов у дівчати, і фарбованим золотавим волоссям, з якого частенько стирчали забуті бігуді.
— А де леді Аріста? — запитала я, дістаючи з бляшанки лимонний льодяник.
— Балакає по телефону, — повідомила тітонька Медді. — Але так тихо, що ні словечка не зрозуміти. Це, до речі, остання коробочка льодяників. У тебе, бува, не знайдеться хвилина збігати у «Селфріджес»[9] і купити мені нових?
— Само собою, — відказала я.
Шарлотта перемістила свою вагу з однієї ноги на іншу, і тітка Ґленда відразу ожила.
— Шарлотто?
— Пусте, — мовила Шарлотта.
Тітка Ґленда стиснула губи.
— Може, тобі варто було очікувати на першому поверсі? — запитала я Шарлотту. — Щоб не довелося падати з висоти.
— Може, тобі варто було стулити писок, якщо ти не маєш про це жодного поняття? — відповіла Шарлотта.
— Справді, останнє, що зараз потрібно Шарлотті, так це дурні зауваження, — докинула тітка Ґленда.
Я вже шкодувала, що спустилася вниз.
— Першого разу носій гена переміщається в минуле щонайбільше на півтори сотні років, — люб'язно пояснила тітонька Медді. — Цей будинок був збудований 1781 року, себто тут, у музичному салоні, Шарлотта як у Бога за дверима. Хіба що налякає кілька паній, які розводитимуть тут музику.
— У цій сукні абсолютно точно, — сказала я так тихо, що мене могла почути тільки тітонька Медді. Вона захихотіла.
Двері розчинились, і ввійшла леді Аріста. Зовні завжди здавалося, ніби вона проковтнула аршин. Або й кілька. Один для рук, один для ніг і ще один, щоб скріплювати їх посередині. Сиве волосся строго зачесане назад і зібране на потилиці у вузол. Викапана викладачка балету: дай їй привід вчепитися, то вона свого не подарує…
— Машина вже виїхала. Де Віллерзи чекають на нас у Темплі. Після повернення Шарлотту можна одразу ж записати на хронограф.
Я не зрозуміла жодного слова.
— А якщо сьогодні це не відбудеться? — запитала Шарлотта.
— Шарлотто, дорогенька, у тебе вже тричі паморочилося в голові, — нагадала тітка Ґленда.
— Рано чи пізно це станеться, — оголосила леді Аріста. — Ходімо, машина може приїхати щохвилини.
Тітка Ґленда взяла Шарлотту за руку, і разом з леді Арієтою вони покинули салон. Тільки-но двері за ними зачинилися, ми з тітонькою Медді перезирнулися.
— Іноді можна подумати, що ти перетворився на невидимку, еге ж? — мовила тітонька Медді. — Принаймні деколи почути «до побачення» або «привіт» було б непогано… Або, наприклад: «Люба Медді, чи не привиділося тобі часом щось, що б нам допомогло?»
— А що — справді привиділося?
— Ні, — відповіла тітонька Медді. — Дякувати Богу, ні. Як часом щось примариться, одразу нападає ненажерство, а я й так роз'їхалась, як діжка.
— Хто такі де Віллерзи? — спитала я.
— Натовп чванькуватих жевжиків, якщо хочеш знати мою думку, — відповіла тітонька Медді. — Усі адвокати і банкіри. Мають приватний банк у Сіті. У нас там є рахунки.
Це звучало відверто: ні грама містики.
— А який стосунок вони мають до Шарлотти?
— Скажімо так: у них ті самі клопоти, що й у нас.
— Які клопоти? — спитала я й подумала: їм теж доводиться жити під одним дахом із деспотичною бабусею, прикрою тіткою і зарозумілою кузиною?
— Ген переміщення в часі, — пояснила тітонька Медді. — У де Віллерзів він переходить спадщиною по батькові.
— Себто в них удома є своя Шарлотта?
— Її чоловічий варіант. Наскільки я знаю, його звуть Ґідеон.
— І він теж чекає, коли йому стане млосно?
— У нього це вже було. Він на два роки старший за Шарлотту.
— Інакше кажучи, він уже два роки бадьоро стрибає минулим?
— Треба гадати.
Я спробувала звести нову інформацію з тим, що вже знала. Та оскільки тітонька Медді лопотіла сьогодні без утоми, то в мене на це було хіба що кілька секунд.
— А що таке той хроно… хроні…?
— Хронограф! — тітонька Медді закотила очі. — Це щось на кшталт апарата, за допомогою якого носії гена — і тільки вони! — можуть переміщуватися в певний час у минулому. Це якось пов'язано з кров'ю.
— Машина часу? — здивувалась я. Заправлена кров'ю? Боже милий!
Тітонька Медді стенула плечима.
— Жодного поняття не маю, як працює ця штука. Ти забуваєш, що я знаю тільки те, що мені вдається почути випадково, коли я тут сиджу і вдаю, що мене немає. Це все цілком таємно.
9
Одна з найбільших мереж дорогих магазинів у Великій Британії, перший з яких було відкрито 1909 року. Назву утворено від імені засновника, британського підприємця Гаррі Ґордона Селфріджа (1858–1947).