(дає їй знак встати. Сервілія встає)
Се не до діла.
Ти хто така? Як звешся?
Сервілія
Я зовуся
Сервілія, мій чоловік Фастідій,
в легіонерах служить він тепера,
в Паннонії{7}.
(Плачучи.)
Життям своїм там важить
за цезаря… А тут… з його дитини
ті людоїди… будуть пити кров…
з’їдять мого синочка…
Кай Летіцій
(з урядовою повагою)
Слухай, жінко!
Я ручуся тобі законом римським,
що син твій знайдеться, як він живий,
або ж за нього правна помста буде,
коли з ним сталось так, як ти боїшся.
Я зараз же піду розпорядити
вігілам{8} та й усім центуріонам{9},
щоб пильнували християнських зборів
по цілім Римі.
(До Руфіна.)
Мушу йти додому,
щасливі зоставайте.
(До Сервілії.)
Йди за мною.
Руфін
Іди здоров!
Прісцілла мовчки вклоняється.
Аецій Панса
Іди здоров!
(До Руфіна.)
Ну, що се
у вас тут в Римі діється? Страхіття!
Руфін
Та що ж там діється? Де не буває,
що трапиться дитині заблукатись?
Прісцілла
Авжеж, там, може, досі те хлоп’я
прийшло додому та й по мамі плаче.
Аецій Панса
А жінка ж ся казала: християни…
Прісцілла
То жінка темна, тату, і не знає
сама, що каже.
Аецій Панса
А почім ти знаєш,
які ті християни? Ти ж не знаєш!
Руфін
(перебиває, частуючи)
Там досі, татку, є тобі вечеря.
Аецій Панса
Та нам, старим, вечеряти не конче.
(Встає.)
Мені б оце якби вже на спочивок.
Прісцілла
Ходи, ходи, татусю, там для тебе
давно постелено.
(Веде Аеція Пансу через перистиль у дальші кімнати, незабаром вертається і сідає коло Руфіна. Який час вони мовчать.)
Руфін
А знаєш, люба,
мене таки не тішить ся пригода
з дитиною. Почнуться знов нагінки
за християнами.
Прісцілла
Що ж, воля божа,
ми мусим перебути сюю пробу
одважно й твердо, як годиться вірним.
Руфін
Прісцілло, раз ти вимовила слово,
якого я не смів промовить перший,
бо думав, — ти його не приймеш в душу.
Але я бачу, що й твоя душа
приступна ще земній тривозі людській.
«Не можу я такого допустити», —
се слово ти сказала, а не я,
подумай же тепер, чого коштує
не промовляти сього слова.
Прісцілла
(подумавши трохи)
Слухай,
і я б здолала заглушить се слово
на дні душі, якби я тільки знала,
що не за мене ти готов страждати,
але за те, що вище над людей.
Що б ти сказав, якби почув від мене
подібне слово в ті часи, як ти
збирався воювать за славу Риму?
Руфін
Сказав би, що не гідно се матрони,
дочки і жінки римських громадян.
Прісцілла
І не послухав би мене?
Руфін
Звичайне!
Прісцілла
Тепер скажи: що якби я була
уся у владі варвара лихого
і не було б для мене оборони,
як тільки смерть. Чи міг би ти сказати:
«Умри, Прісцілло, не давайсь на ганьбу»?
Руфін
(подумавши)
Я міг би се.
Прісцілла
Тепер же погадай:
те, за що я готова хоч і вмерти,
мені дорожче і від слави Риму,
і від моєї цноти.
Руфін
Й від Руфіна?
Прісцілла
Руфіне, ще ж сього ніхто не ставив
на пробу.
Руфін
Але стане незабаром,
як викриють тебе.
Прісцілла
Могла б я й вмерти,
ти мусив би й ту втрату пережити.
Руфін
Чи пережив би, се ще невідомо.
Прісцілла
(подавляє в собі зворушення)
Хіба ж ти вже, Руфіне, не римлянин,
що не стерпів би твердо втрати жінки?
Руфін
Ти більше маєш твердості, ніж я,
бо ти й мене готова утопити
для слави християнства.
Прісцілла
Я? Тебе?
Хіба ж не я сама тебе просила,
щоб ти мене не проводжав на збори?
Руфін
Чи проводжать, чи ні, се мало значить.
Тепер не про таємне товариство,
а про злочин кривавий буде справа
(коли до суду дійде сеє діло),