Твоя дочка й найбільшої достойна.
Аецій Панса
(до Руфіна)
Але ж дивись, от чоловік сторонній,
твій приятель, тобі те саме каже.
Руфін
Щоб ви про мене гірше не гадали,
ніж вартий я, скажу по правді вам…
(Подумавши.)
Я знаю, що і приклади Катона
та Ціцерона не одмінять вдачі
Летіція, тож вимовлю щиріше
те, що звичайне змовчувати звик…
«І цезарю, й республіці служити»…
У тебе се парується так легко,
а в мене сі слова ідуть урозтіч
і ставляться, як два мечі на герці,
одно напроти одного так гостро,
непримиренно…
Кай Летіцій
Та… я вже не вперше
у тебе помічаю тую нехіть
до цезаря, хоч я не тямлю, справді,
чим він тобі спротивився. Ти ж мусиш
признати, що калігули й нерони
давно вже стали байкою страшною,
тепера цезарі в нас не тирани,
а славні тіні стародавніх римлян
братаються у всіх стоїчних цнотах
з представником республіки єдиним.
Руфін
Єдиним, кажеш? Значить, він не може
ні з ким брататись, тільки панувати
або ворогувати. Всі навколо
підніжками стоїчним цнотам служать
того єдиного республіканця.
Ні, хто живе коло таких «єдиних»,
сподліти мусить він або страждати.
Кай Летіцій
Ніхто й не радить жити паразитом
на Палатіні{6}! Діла є доволі
при війську, при уряді, аби хіть!
Руфін
Отрута з Палатіну скрізь доходить,
як те лихе повітря…
Кай Летіцій
Я дивую,
чому в тобі не відродився Брут
аж до кінця…
Аецій Панса
(з острахом)
Ой друже! що за жарти?
(До Руфіна.)
От бачиш, сину, до яких думок
призводити твоя упертість мусить.
(До Кая Летіція.)
Ти ж не бери всього вже так поважно,
Руфін таку звичайку здавна має,
що в нього жарт одягнений, мов правда.
Кай Летіцій
Панотче, не бентежся, ми ж бо друзі.
То я пожартував. Що ж до Руфіна —
він не жартує, се я добре тямлю, —
але в життя думки ті не перейдуть,
на те занадто наш Руфін філософ,
і цезар наш спокійно може спати.
Руфін
(гірко, думливо)
Так, так… спокійно може спати цезар,
бо забагато вже було тих Брутів,
щоб вірити в їх силу… Кожен Брут
новому цезарю дорогу простав,
та ще й не ліпшому.
Кай Летіцій
От сам ти бачиш —
даремне проти цезарства змагатись.
Чи друг йому, чи ні, — миритись мусиш, —
ти ж не одважишся йти напропаще,
то краще йти на щирий мир, як я,
та вже й служить республіці чим можеш
і як здолаєш.
Аецій Панса
От розумне слово!
Руфін
На щирий мир пристати з неминучим
смертельним вередом, що тіло їсть
і душу Римові гноїть? Не можу.
Від нього ліків я не знаю, правда,
але миритись не здолаю! Ні.
Хоч я дивлюся з невимовним болем,
як гине Рим…
Кай Летіцій
(нетерпляче)
Хто вигадав сю байку?!
Вже скільки раз я чув се «гине Рим»!
І скільки вже століттів Рим сей гине,
а сила римська й влада все росте
і хутко цілий світ собі підіб’є!
Та доки ж ми носитимем жалобу
по стародавніх цнотах? Може, й справді
плохіші стали римляни, та Рим,
проте, величніший, ніж був він здавна.
І знаєш ти, що нам дає ту велич?
То римське право, то закони наші,
яким нема на цілім світі рівних!
Ніякий «веред» їх не подолає,
вони сильніші в нас за всяку владу…
Руфін
А тільки самовладство ще сильніше!
Кай Летіцій
То тільки так здається, самовладства
ніколи в Римі не було й не буде.
Законові корився і Нерон.
Руфін
Бо сам його складав.
Кай Летіцій
І се неправда.
Якби тоді сенатори стояли
сторожею коло закону вірно…
Руфін
Якби ж!..
Кай Летіцій
Отут тебе ловлю на слові!
Якби Руфін і всі йому подібні
сторожею законові служили,
а не сиділи склавши руки дома,
то всякі вереди на тілі Риму
ізслизли б геть, як віспа вітряна.
Руфін
Ти так впевняєшся на ті закони?
Кай Летіцій
Ні, я одно хотів би знать, Руфіне,
чи довго ти збираєшся носити